~ Епілог ~

Я міцно стискаю пальцями білет, не зводячи з нього погляду. Злість і відчай розривають мене, поки очі заповнюються сльозами. Перев’язаною бинтом рукою на зап’ясті, я торкаюсь валізи.

- Такий, як і всі. - тихо, крізь сльози, шепчу я собі.

Так, місяць тому я зробила помилку. Мені слід було подавити свою цікавість і просто промовчати, поки ми сиділи на тому містку серед ночі. Не знаю, чому продовжую ставати на одні й ті ж граблі, але знаю, що помилки слід виправляти. Тому я просто зроблю це. Я просто знову… Я… Просто втечу.

Ніколи не думала, що країна моєї мрії стане ще одним місцем, де забагато спогадів залишуть одну велику діру в моїх грудях. Здається, тікати від почуттів вже входить у звичку. Тімур допоміг розвинути цю звичку.

Сльози продовжують капати на білет і я опускаю його, розуміючи, що мені ще показувати цей білет на контролі. Але почуття нікуди не дінеш. Серце так сильно зщемило, що мені здалося, ніби я вперше випускаю із себе все, що сталося за цей тиждень.

Мені навіть на людей, що проходили повз, було начхати. Я відійшла у сторону, даючи своїм емоціям вилитися в тих сльозах, відвернувшись до величезного панорманого склу. І навіть звуку майже не виходило з моїх вуст. Лише всхліпування від здавленного плачу.

Як можна було написати в одному листі стільки образливих і болісних речей? Він правда має це все на увазі? Невже не можна було розійтися іншим шляхом? Я вперто хочу вірити, що все це фальш. Брехня, заради моєї безпеки, але…

Трохи заспокоївшись, я ще кілька хвилин стояла та дивилась на літаки і маленькі автобуси, що підвозили людей до них.

- Можливо, воно все і на краще… - ледь чутно прошепотіла я.

Якщо подумати тверезо, то будь-який розвиток подій приніс би біль одному із нас. А Тіму достатньо того, що він ганяється за вбивцею свого вчителя. Я б не хотіла, аби він дізнався справжню провину, яка лежить зовсім не на його плечах.

Я знову торкаюсь валізи, готуючись вирушати до паспорт-контролю врешті, адже час вже підганяв.

Безглузда посмішка раптом з’явилась на моєму обличчі.

Яка іронія мого життя, все-ж-таки. Мій колишній хлопець виявився убивцею близької людини мого нового колишнього хлопця.