Глава 66

Я відчувала себе жахливо-незграбною, коли намагалася однією рукою застібнути валізу. Моє зап’ястя досі було перев’язано, хоча вже тільки навколо травми, а не через всю шию. Та повністю знімати було не можна, адже тріщина, яка сталася після падіння ледь не зламала мені кістки повністю. Від однієї думки, що я могла побачити свою руку буквально у вигорнутому стані - жахає до мурах. Тому намагаючись поберегти себе, я навіть торкатися чогось правою долонею не наважувалась.

Виписали мене два дні тому. В клініці я пробула трохи більше двох діб, поки тіло повністю не відпочило і я сама, на фізичному рівні, не відійшла від шоку. Однак досі по собі я бачу ці синяки і подряпини, що доволі повільно загоюються цього разу.

Ми повернулися в хостел разом з Роєм і Мег. Справи тут вже зовсім кепські пішли під час відсутності брата з сестрою. До всього цього їм додалися проблеми з судом, адже вчора заявився адвокат їх батьків, повідомивши, що вони програють справу на передачу прав власності. Тож зараз їм взагалі не позаздриш, не кажучи про моральний і фізичний урон після нашої поїздки.

Я повернулась в пусту кімнату після виписки. Речей Велс більше не було. Дивлячись на пусте ліжко, я згадала за браслет, який вона розірвала і викинула в калюжі. Я помилилася. Знову помилилася, що можу віддати частину себе комусь ще.

Мій погляд впав на листа, що лежав на тумбі поруч із майже готовим рюкзаком, на якому золотими літерами виблищувало моє повне ім’я.

- І чого я досі не викинула це… - прошепотіла я собі під носа і тут же схопила папір.

Я хотіла викинути його в маленький смітник біля дверей, але вже прямо над урною зупинилась. Емоції раптом почали брати верхи. Пальцями я стиснула листа і розвернувшись назад до тумбочки, злісно запхала його куди поглибше до рюкзаку.

Здається, я вже напам’ять вивчила кожну зап’яту на тому папері.

Сьогодні я покидаю Швейцарію. Спочатку я була розгублена, коли вперше прочитала листа від Тіма. Потім читала ще і ще… І згодом просто купила білет в іншу країну. Меган довго вмовляла мене залишитися ще. Казала, що зараз не найкращий час, аби летіти в інше місце. Запевняла мене, що я лише тільки-но влаштувалась тут. Але її вмовляння довго не тривали. Якби вона не хотіла, аби я залишилась, дівчина розуміла, що тут мене вже нічого не тримає.

Із самого початку я летіла сюди, аби втілити мрію. І я зробила це. Я побачила те, що хотіла побачити. Я познайомилась із стількома чудовими людьми, зустріла так багато чудових закатів, тут сталися справжні пригоди, моє життя вирувало і я… Навіть знову закохалася. Але, на жаль…

- В житті завжди буде ставатися те, чому просто немає місця в майбутньому. - в голос вимовила я, дивлячись на себе у дзеркалі ванної кімнати.

На шиї вже почав вимальовуватися шрам.

Можливо я просто обманюю себе. Не знаю, чому вважаю, ніби-то зможу пережити це, коли прямо у відображені бачу те, що тепер завжди нагадуватиме за пережиті події в цій країні.

Знову перевіривши, чи рюкзак і чемодан застібнуті, я закидаю перший на плечі і в останній раз кидаю погляд на чисту, світлу кімнату. Повірити важко, що стільки часу пройшло, коли я вперше побачила ці мережові килимки, милі світлі меблі і прекрасний вид на гори з маленького балкону.

Ще трохи подивившись на цей балкон, я врешті виходжу з кімнати, закриваючи замок ключем.

Якщо читаєш цього листа, то вже прийшла до тями. І я справді сподіваюся, що тобі вже набагато краще.

Я спускаюсь до ресепшену, де на мене вже чекає Мег. Вона розвернулась, помітивши мене, і я одразу читаю сум в її погляді.

- Ключ. - з ледь помітною усмішкою протянула я їй серебристу річ.

- Рой вже чекає біля двору. Він відвезе до аєропорту і допоможе з речима.

- Я дуже вдячна вам, Меган, правда…

На очах моєї подруги виступили сльози.

- Ти ж записала мій нік? Я буду чекати, коли створиш аккаунт і відпишеш мені. Ти ж відпишеш, Торі?

Дівчина нервово подивилась вгору, аби стримати сльози і знову повернула погляд до мене. Я кивнула.

- Обіцяю.

Меган не витримала і таки розплакалась, обіймаючи мене за шию. І поки ми обидві прощалися, погляд упав на кулір з водою поруч із ресепшеном.

В усьому, що сталося - є тільки моя провина. Мені розповіли, що відбулося з Меган і Велсією. Тож я сподіваюсь тепер все стане краще.

Лівою рукою я тримаюсь за ручку валізи, поки рухаюсь вздовж переднього двору хостелу. Вже пройшло кілька перших днів осені і чомусь це так сильно відчувається навіть в повітрі, хоч і навколо все досі яскраво-зелене.

Мені не варто було взагалі втягувати тебе в це. Я маю на увазі, що мені не варто було наближатися до цивільних під час робочих обов’язків. Пробач, що збрехав про ціль свого перебування тут. І за все, що сталося після - теж.

Рой чекає біля машини. Допомогає мені із валізою, поки я кидаю погляд на місток недалеко від нас. Він все так само пустий. Ніхто так і не наважується переходити його, адже далі лише ліс. Невідомий і з багатьма секретами. Прекрасними секретами.