Глава 63

Зажмуривши очі, Меган сперлася спиною о найближче дерево, міцно стискаючи кровоточиву рану біля лівого плеча. На передній частині її кофти чітко виднівся брудний слід від підошви того покидька, що вдарив її ногою, змушуючи впасти в грязюку, поки дівчина вибивалась. Я підбіжала до неї, одразу ж знімаючи з себе кофту і затискаючи нею рану, звідки продовжувала литися кров. Куля, на щастя, пролетіла наскрізь, але добряче зачепила шкіру Мег.

- Торі… - ледь вимовила вона, намагаючись розплющити очі, борячись з болем.

Ще ніколи мені так не було жалко когось пораненого переді мною. Певно, бо як і Дзвоник, ці люди були занадто вже близькі.

- Потерпи трохи, зараз все залатаємо! - я намагалась казати якомога спокійніше, але голос все-рівно зрадницьки видавав тремтіння.

Навколо тепер було тихо. Здається, Ендрю більше не дихав і мені ані краплі не було його жаль вже тільки через те, що він вистрілив в Меган, не кажучи про допомогу терористам.

- Мег! Як вона?! - підбіг до нас Рой, так само падаючи колінами прямо в брудні калюжі.

- Наскільки ж треба бути бридким створінням, аби стріляти в абсолютно невинних людей… - гнів поглинав з головою і мене просто трусило від того, що після втрати батьків, брат із сестрою ледь не пережили ще одне горе.

- Як вона? - вже спокійніше запитав Марк, наблизившись до нас трьох і одразу протягуючи мені свою маленьку аптечку.

Я миттю дістала звідти перекис водородню, вату і бинт.

- Рана не сильна, але крові витекло достатньо. Ще й цей клятий дощ! - ругалася я, намагаючись нормально протерти плече Мег, але злива буквально не давала цього зробити, розмазуючи все по руці.

- Я допоможу! - Рой взяв мою кофту, якою я стискала рану, розкривши її над сестрою так, аби дощ не потрапляв на рану.

- Дякую, Рой…

Поки я поралась вже з перев’язуванням, Меган потрохи припиняла стогнати від болю, тепер лише стомленно дивлячись на нас із привідкритими очима.

- Добре. Радий, що можна тут покластися на тебе, Торі. - з полегшанням мовив за спиною Марк, який вже встиг обдивитися тіло Ендрю в пошуках чогось важливого.

- Добре?! Ти називаєш це “добре”?!

Ми знову почули Велсію. Певно вона тільки змогла знайти себе після того, що на її очах тільки що відбулося. Злива тепер припинилася, але дощ все рівно продовжував бити о чоло.

- Спочатку Павло, тепер Меган… Хто далі, а?!

- Велс! Припини верещати вже врешті! - грубо відізвався Рой, тепер встаючи з темношкірою дівчиною і Марком на одному рівні.

- Чому я маю?! Моє життя вже двічі було… Ні! - вона раптом кинула на мене вкрай лютий погляд - Вже тричі я ледь не попрощалась із білим світом! Я знала, що дружба з ненормальною, яка бреше і кидається назустріч смерті в скажених місцях - не принесе мені жодного щастя!

- Велс! - знову крикнув Рой.

Забравши від неї погляд, я подивилась на бинт, який тільки що закінчила зав’язувати на плечі Меган, допомогаючи вдягнути свою кофту, яка все-ще була сухою зсередини.

- Спочатку ця клята операція в особняку, потім до кафе уривається якийсь ніндзя з пістолетом! А тепер що?! Вибухи, стрілянини, поранені? Вибач, Торі, але для мене це вже просто занадто! Я мирилась з твоїми армійськими знайомими тільки тому, що ти чудова сусідка і з тобою справді весело…

Чудова сусідка…?

- Але навіть мені вже досить цих веселощів. Я не хочу міняти своє життя на них! Вже точно не через кокетливу нову подружку!

Секундочку… “Кокетливу”…?

Я знову подивилась на Велсію.

- Про що ти…

- Я думала, що капітана тобі достатньо, але, судячи з всього, після цієї дитячої втечі з дому - ти вирішила погратися з усіма, кого зустрінеш, вірно?

Я не розуміла погляду Велс. Вона була зла, шокована і ображена одночасно. Вона дивилась на мене так, ніби зустріч зі мною їй все життя спортило. А я, з привідкритим ротом, не знала що і відповісти на таку безглузду заяву. Я могла очікувати те, що через пережите за останні півтори години дівчина матиме свої підстави злитися. Але аж ніяк не думала, що все обернеться до звинувачень мене в легковажності!

- Велс, що ти… - тихо мовив поруч з нею Рой.

Певно він теж трошки не розуміє, що на неї знайшло.

Дівчина ж раптом нервово розриває на руці мій подарунок, кидаючи браслет прямо в грязюку.

- Я спостерігала, як ви удвох постійно потаємничали ці дні. - її запал нарешті погас і тепер вона просто розчаровано дивилась на мене і Роя.

- Велс, це… - у шоці почала я, але Марк поспішив зупинити мене.

- Достатньо. Зараз не час з’ясовувати відносини. Меган потрібно забрати звідси і на всяк випадок, все-ж показатися лікарю. Рой…

Але Рою не потрібно було нічого більше говорити. Ще кілька секунд я бачила в його погляді на Велс невимовне розчарування, після чого хлопець мовчки розвернувся від неї і подався до сестри, піднямаючи її на руки.

- Не треба… Я можу піти… - в’яло подала голос Мег.