Глава 62

Я не могла відвести погляду від подруги. Дивно, здається це було вперше, коли моє тіло не зреагувало на пістолет. Чи то ще не повністю заспокоївшись після стрілянини, чи то від шоку побаченої Мег - зараз ця зброя мене взагалі не цікавила.

Підборіддя її було брудним, як і одяг, а з очей градом спадали солоні струмені води. Меган плакала, міцно стиснувши губи і стримуючи істерику в тремтячому голосі.

- Тупа ситуація виходить. В мене на мушці твій товариш, так само як і наш друг в тебе. - знову напружено мовив Марк.

- Да, только мнє-то до йейо жизні дєла нєт, а вот вам он нужен, правда?

Я різко перевела погляд з Мег на того, хто стримував її за волосся. Його голос тепер не здавався мені навмисно стиснутим і грубим. Він був чистим і доволі дзвінким. Він здався мені знайомим…

- Повір, мені начхати, виживе твоя шестірка чи ні. - продовжив перемовини Марк.

Обидва росіянина тепер здавалися більш зосередженими. Слова Марка явно несподобалися обом.

- Я знаю, що він не той, з ким ти збирався покидати країну. Є третій, справжній спільник.

Тепер я вже глянула на нашого військового. Про що він каже? Їх було троє? Ні… Один з тих двох паспортів, які я бачила в особняку, насправді не належить Андрію? Є інший? Але тоді…

- Третій?! - знову не витримала Велс.

- Не влізай… - почав Марк.

- Якщо двоє тут, то де третій?! Нащо ви ходите за нами?!

- Через вашого капітана. - відповів раптом англійською той, який молодше.

Мої очі знову сковзнули до нього. Всередені щось зарухалось, поступово зав’язуючись в тугий вузол. Ні, той, кого я знала - не те, що не розмовляв англійською, він терпіти не міг вивчення будь-яких мов. Це просто не може бути він.

- Мені остогидло бігати, як той підбитий пес з піджатим хвостом, постійно переховуючись і ніде надовго не затримуючись. Ми вирішили, що простіше буде просто прибрати вас поодинці і діло з кінцем.

Я намагалась зазирнути в його очі, але тінь від кепки вперто ховала їх.

- Ніхто не просив вас обирати шлях терористів. - знову відгукнувся Марк. - Зроби ви правильний вибір ще до того, ніхто б не ганявся за вами, як за…

- Да що ти? І скільки таких, як я, переслідує ваша армія? - з нервовим смішком запитався злочинець.

На якусь мить між нами всіма нависла тиша. Марк мовчав і я бачила, як сильно він зводив брови, не маючи відповіді на його запитання.

- Я вбив лише одну людину, будучи звичайним солдатом! А є ті, хто керував цілими бригадами і загонами, що вбивали тисячі місцян. Ті, хто купався у крові мирних людей і людей своїх же батальйонів! Вони загубили десятки тисяч життів і де, скажи мені, зараз всі ці ватажки?! Хтось переслідує їх по п’ятам, винюхуючи кожен крок і подих у тому світі?! - його рука в чорній, кожаній рукавиці ще дужче потянула рожеве волосся Меган. - Я майже впевнений, що кожен спокійно доживає своє життя, десь на Богом забутому острові чи іноземній провінції, не остерігаючись кожного дня, що за ними буквально полюють з-під найближчих кущів! Все, що їм справді важливо - це не вилазити зі свого сховища.

Ми всі продовжували мовчати, слухаючи його промову. Тільки коли він закінчив, я знову перевела погляд на Мег, яка вже не плакала. Її вигляд був стомленим, їй було явно боляче, але дівчина стала зібранішою. Тепер в її заплаканих очах відчувалась злість і розпач. Страх, але так само і відвага, яку я взагалі не очікувала побачити в ній. Я не бачила вирази обличчя Роя і Велс, так як вони стояли позаду, але чітко могла розгледіти Марка, який так само продовжував тримати старого на мушці, при тому злісно сковзуючи поглядом по всім трьом, враховуючи Мег.

- То ти вирішив, що вбивство однієї людини можна списати нанівець тільки по причині, що інші покидьки мають більше гріхів? - пролунало раптом позаду нас.

Разом із піднятим автоматом, до нас повільно наближався чоловік-шпигун. Мені раптом захотілося скрикнути його ім’я чи-то від полегшання, чи-то від страху того, що зараз з усіма нами відбувається. Але я стрималась і лише провела його поглядом, коли він проходив повз, стаючи майже біля Марка і закриваючи мене ледь не усією спиною.

Зі сторони того, в масці, знову почувся нахабний смішок.

- Я вже думав, що ти не з’явишся. Що ж, насправді цікаво, чи було б в тебе стільки наснаги ганятися за мною, не знав би ти вбитого особисто? - іронічно мовив він, раптом приставляючи пістолет до самої скроні дівчини.

Його слова ніби каменюкою влетіли мені у серце. Стало якось дуже важко дихати, згадавши, кого саме вбив цей чоловік. І ще важче було сподіватися, що Тім дійсно триматиме себе в руках, щоб той йому далі не казав.

- Зачекайте! - рявкнула раптом Велс, - Тобто якщо я правильно все зрозуміла, ми зараз потрапили в це місиво просто через якісь особисті конфлікти цих двох?

- Велс! - прикрикнув на неї Рой.

Зізнатися, навіть мене її поведінка вже починала злити. Вона звісно не винна абсолютно ні в чому, що тут відбувається і взагалі немає знаходитись в цій ситуації… Але навіть Меган, якій зараз повиривають останнє волосся, хоробро тримається навіть з дулом біля скроні. Що вже казати за залізний спокій Роя, коли його сестру тримають в заручницях. Мені навіть страшно було б глянути на нього, не знаючи, яких емоцій очікувати на обличчі хлопця.