Глава 59

Встановлення табору відбувалось аж до обіду.

Рой одразу ж приступив до складання двох палаток, з чим йому допомагали хлопці. Ми з дівчатами зайнялися невеликим прибиранням біля багаття - вітер встиг нанести трохи гілок і листя всюди. Потім Меган взялася за приготування обіду, а Велс розкладала маленькі переносні столики та стільці. Коли допомогати дівчатам мені стало ні з чим, бо Мег жахливо полюбляла свою територію під час приготування їжі і я лише нарізати продукти була ладна, а Велс фотографувала місцевість, поки палатки ще встановлювались, то я вирішила підійти до хлопців.

- З чимось потрібна допомога? - запиталась я в Дзвоника, який стояв найближче до мене і забивав у землю одне з кріплень.

- Навіть не знаю з чим! - посміхнувся він.

Я теж посміхнулась, переводячи погляд на Роя, який притримував верхівку, аби конструкція не повалилась. Підійшовши ближче до нього, я знизила голос, щоб навіть Павло не почув.

- Ти вже розклав? - запиталася я, натякаючи на ліхтарики для романтичного вечора.

Він кивнув мені в сторону, недалеко від другої палатки, з якою зараз порався Тім. Вона була ближче до річки, але трохи далі від багаття і столиків, які розклала Велс.

- Коли встиг? - знову подивилась я на синьоволосого хлопця.

Кутки його губ припіднялися.

- Вдав, що допоміг трохи розчистити там територію. Вимикач буде легко сховати біля тенту, він буде вашим. Зараз я сховав річ он за тим пеньком. - я глянула на єдине давно зрублене дерево прямо біля палатки, яка вже майже була готова.

- Супер, тоді піду прослідкую за цим. - при цій фразі мої очі сковзнули до чоловіка-шпигуна, який прибивав останнє кріплення і я вже не була певна, заради чого в першу чергу хочу підійти туди.

Тім закінчив рівно в той момент, як я опинилась поруч.

- Нема чим зайнятися, га? - посміхнувся він мені.

- Просто все майже готово.

Чоловік перевірив стійкість намету і знову звернувся до мене.

- Що у вас там за секрети з синьою головою?

Я одразу згадала за вимикач.

- Зачекай. - зупинила я Тіма, нахиляючись до пеньку.

Переклавши вимикач під самісінький краєчок палатки так, аби було зручно до нього дістатися навіть зсередини, я знову випрямилась, струхнувши долоні.

- Що це? - запитався Тім, дивлячись в той кут, куди я тільки що переклала річ.

- Романтична таємниця Роя! - захоплено подивилась я на чоловіка-шпигуна.

Нічого не говорячи, він продовжував дивитися на мене, кліпаючи очима і очікуючи, певно, чогось більшого, ніж просто мого завуальованого захоплення.

Я подалась ближче до нього.

- Сьогодні тут відбудеться зародження нових відносин! - буквально прошепотіла я йому ледь не у вухо.

Та на мій подив, чоловік-шпигун раптом повернувся обличчям до мене, поцілувавши у щоку.

- Без питань. - спокійно, ніби нічого не сталося, вимовив Тім і подався до хлопців.

Я ж залишилась стояти біля намету. Ті ж самі щоки палали і я врешті змусила себе обернутися. Хоч і цілий місяць пройшов, та я все ніяк не звикну до цієї близкості.

- Тім!

У повітрі стояв приємний запах смаженого м’яса з картоплею, коли через пів години Меган покликала нас до багаття. Намети вже були встановлені і ми занесли в них свої речі. Сонце тепер стояло рівно над нами, але майже не потрапляло на галявину через кількість дерев, чиє листя перекривало промені. Лише краєчок берегу біля річки був повністю освічений.

- Що?! Тобто ти і не збиралась створювати нові акаунти? - здивувалася Велс після відповіді на своє питання щодо мого некористування соціальними мережами.

Вона тримала в руках паперову тарілку з розім’ятою там картоплею, схожою на нашу “в мундирі”. Я ж сиділа поруч, тримаючи свою в серветці, поки остигає.

- Вірно. - підтвердила я, дунувши на картоплю.

- Здається ти розповідала, що позбулася своєї сімки і повидаляла всі сторінки в той самий день. - підхопила розмову Меган.

Ми всі сиділи у колі біля вогню. Поруч стояв мангал, на якому ще готувалась картопля. За нею слідкував Рой. Тім з Дзвоником теж сиділи з нами, кожен зі своєю їжою в тарілках. Меган наготувала швейцарського раклету, овочевого салату і навіть обсмажила м’ясо яловичини, яке всі із задоволенням поглинали.

- Так. Не було бажання щось викладати або отримувати повідомлення від друзів і родини через соц.мережі, тож я позбулася навіть їх і поки не маю бажання щось відновлювати або створювати нове. - пояснила я подругам.

- Жаль, так було б простіше переписуватися, коли роз’їдемося… - сумно мовила Меган, відпиваючи ковток своєї коли.

- Все-рівно не розумію, як можна в двадцять першому сторіччі жити без інтернет-активності… - щиро мовила під себе Велс, теж відпиваючи зі свого стакану.

Я лише посміхнулась, після чого інстиктивно підняла очі. Так як сиділи ми майже біля самого берегу, але у тіні, можна було побачити блакить чистого неба, що простягалося далі до гір і схилів. Я була рада, що погода стала ясною, бо жодних проблем ввечері не має статися.