Глава 58

Ми з Роєм відійшли трохи далі від столу, поки чоловік-шпигун завершав свій сніданок, допиваючи трав’яний чай, а Меган продовжувала прикінчувати пляшку води.

- Короче… Той… - зніяковіло почав хлопець, пригладжуючи своє синє волосся.

- Щось пов’язано із освідченням Велс? Ти ж про неї хочеш поговорити?

- Ну, так. Ти просто казала, що зможеш допомогти, якщо що… І той…

- Угум, можеш покластися на мене!

Рой зітхнув, приводячи думки в порядок і готуючись повідомити свій план.

Ідея була достатньо простою і полягала в тому, аби залишити дівчину з ним наодинці сьогодні вночі, щоб він мав романтичну можливість серед зірок, лісу і звуку багаття повідомити про свої почуття та віддати подарунок, який вже підготував. Моя ж допомога вимагала забезпечити атмосферу освідчення : по-перше, прослідкувати, аби ніхто не заважав; по-друге, якщо все пройде на відмінно і Велс прийме пропозицію зустрічатися (в чому я майже не сумніваюся), то увімкнути улюблену її пісню через колонку, яку він також підготував; і наостанок - увімкнути ліхтарики, в колі яких вони будуть стояти, щоб ідеально завершити освідчення. Їх він, до речі, розкладе вже завчасно, коли всі будуть чимось зайняті.

Я і не здогадувалась, що Рой такий романтик. Але поки він ділився своїм планом, моє серце зробило десять обертів від того, наскільки ж чудовим хлопцем він буде для Велсії. Радість за подругу і їх наближаючі стосунки настільки захопила мене, що я з великим ентузіазмом оцінила ідею хлопця.

- Я впевнена, вона буде зворушена! - торкнувшись передпліччя Роя, з посмішкою випалила я йому.

Він теж сором’язливо посміхнувся, після чого ми повернулись до столику.

Я і не помітила, як біля нього вже всі зібралися. Дзвоник стояв біля торби і чорних сумок на траві, а Велсія сиділа поруч з Мег, теж повністю зібрана. Усі були тут, окрім одного.

- Джеремі не піде з нами? - запиталась я у темношкірої подруги.

Вона не одразу відповіла, кинувши на мене якийсь доволі дивний погляд.

- Не думаю, що він нам потрібен. - коротко випалила дівчина.

- Гей, я думав ви колеги. Погано спалось, подруго? - запитався Тім, певно теж почувши ноту грубості в словах Велс.

Дівчина ж поспішила піднятися.

- Просто кажу, що в нього є чим зайнятися і в похід він не рвався від самого початку. - так само спокійно відповіла вона.

Я поспішила розрядити цю напружену обстановку.

- Що ж, здається тоді всі готові і ми можемо рушати? - запиталась я, мило глянувши на групу.

- Рюкзак тобі вже не потрібен? - зауважив Тім.

Я глупо розсміялась, згадавши за нього. Попросивши всіх зачекати кілька хвилин, я кинулась до будинку. До мене під’єдналась і Меган, яка так само ще не забрала свої речі.

В кімнаті я вирішила пов’язати на руку такий самий браслетик, який нещодавно віддала дівчатам. Собі я теж прикупила, але забула вдягнути в машині.

- Так в тебе теж є! Дивись, мій тепер завжди при мені. - Меган з посмішкою показала мені свою руку, де звисав синьо-рожевий подарунок.

Резинку Тіма я теж не забула, зав’язавши нею волосся у хвіст.

- Ти все взяла? Ходімо? - запиталась я в подруги, закидуючи рюкзак на плече.

Вона кивнула та ми рушили до решти групи.

Йшли ми пішки, десь хвилин сорок. Дерева все згущувалися над нами, а тропа ставала дедалі вужчою. Час від часу траплялися розгілля, де ми обирали одну з двох чи трьох доріг. Біля кожної були вказівники, тож ми поклалися на них та Роя з картою бази, де було відмічено наше зарезервоване місце. До нього тропа постійно вела вниз, спускаючи нас з пагорбу, на який ми заїжджали машиною.

- Фух, вже відчуваю, як ми будемо назад підніматися… - втомлено промовила Меган, зупинившись на мить, аби перевести подих і випити ковток води з бутилки, яку досі несла в руках.

- Якщо твоє тіло буде тверезим, повір, все в тебе вийде. - миттю відповів Рой, який так і йшов попереду всіх.

Мег була мало чи не останньою в черзі, але добре почула його слова.

- Передайте хтось тому важаку, що завтра він прокинеться з рожевим волоссям!

Всі засміялися і в мене промайнуло тепле відчуття всередені.

Нарешті дійшовши до нашої точки, я жодної миті не пожаліла, що довелось так низько спускатися. Це було невелике, але просторе містечко прямісінько у самої річки, що стікала тут з гірських масивів. По довжині водойми не розгледіти, але широта була доволі малою, адже десь за кілометр починався інший берег, усіяний таким самим буковим лісом. Звідси відкривався чудовий вид на гори, які я нечасто бачу з найнижчої точки. Тепер вони здавалися справжніми велетнями. Сама ж галявина була спеціально розчищена від зайвої трави і гілок. Ближче до берегу розташували зону “посиділок”. Навколо залізно-кам’яної споруди для багаття стояли дерев’яні колоди-лавочки, схожі на ті, що біля бази відпочинку. А поруч було ще чимало місця для палаток і навісу.

- А-а, яка краса!! - не витримавши, плеснула я в долоні, першою вибігаючи на галявину.