Глава 57

Я зі скрипом відчинила двері у кімнату, де ми поселились з дівчатами. Намагаючись створювати якомога менше шуму, я навшпиньках прокралася вглиб номеру, очами шукаючи стілець, на якому лежала змінна футболка. На щастя, кімнату добре освітлював вуличний ліхтар, що потрапляв крізь вікно, тож не потрібна була навіть допомога телефону, аби розгледіти напрямок.

Меган давно вже мирно сопіла на своєму ліжку біля стінки. Навпроти неї також спала і Велс, яка навіть не напряглася дістати собі простирадло, аби накритися. Настільки їй спекотно? В кімнаті був ввімкнений кондиціонер і я помітила цю цікаву різницю між дівчатами. Одна лежала повністю накрита, інша розкинулась на все ліжко, ніби все рівно спека добивала навіть крізь сон.

Я посміхнулась, тихенько змінюючи верхній одяг і надягаючи спортивні шорти, замість джинсових. Знявши з волосся резинку, я попрамувала до свого ліжка, що знаходилось під самим віконцем. Поклавши подарунок Тіма на маленьку тумбу поруч, я на мить зупинила погляд на ньому, згадуючи нещодавню зустріч.

Ми ще довго сиділи в тиші під ліхтарями. Він тривалий час продовжував обіймати мене, але згодом я нагадала, що пора повертатися назад. Міні-фестиваль теж закінчувався на сьогодні і господарі вже майже унесли всі частування та напої. Музика ще певний час грала, але як тільки ми зустріли Джеремі і всі троє попрямували до будинку - її теж вимкнули. Хлопець, до речі, був напрочуд веселим. Мені навіть сумно стало, що він весь цей час був на самоті, тож не вміючи вправно ховати подібні пориви почуттів, я поспішила вибачитися перед Джеремі. Та він тільки посміявся з мене, повідомивши, що знає тут пару-трійку людей, з якими зустрічався по роботі, і був впевнений, що зустріне їх, коли з’явилася пропозиція цієї подорожі. Мені стало трохи легше від цих новин, тож ми спокійно вклали веселого хлопця на кріслі в гостинній, а самі розійшлися по кімнатах.

Наступного ранку ми мали вирушати до лісу, аби розводити справжній лагерь, заради якого і приїхали. Дівчата ще спали, а я була напрочуд досить бадьорою вже о восьмій, тож швидко вдягнувши той самий одяг, що і вчора, подалася на вулицю.

Свіжість лісу одразу проникла в легені, тільки-но я вийшла на галявину. Господарі вже готували сніданок там і я помітила, що кілька інших відвідувачів спокусливо поглинали ранкову їжу. Підійшовши до столика, звідки пахло ароматом картоплі і сиру, в мене навіть очі порозбігалися від кількості страв на столі.

- Що Вам, пані? - мило запитала невисокого зросту жіночка у фартусі.

Я продовжувала поглядом стрибати від страви до страви, навіть не знаючи, що уявляє із себе кожна.

- Е-е… Це щось з картоплею та сиром, так? - почервонівши від власної необізнаності, запиталася я в неї ж.

Вона, на диво, аж розцвіла після мого питання.

- Не часто тут цікавляться традиційною їжою, бо лише приїжджають собі на кемпінги і куштують, що є. Тож я рада, що Ви запиталися! Це - рості. - вона вказала на велику сковорідку - Воно готується із тертої, попередньо відвареної, картоплі, яку потім обсмажують до хрусткої скоринки. Зазвичай ми додаємо сир або бекон, та я люблю поєднання двох інгридієнтів! - її пухленькі щоки вмить порозовіли.

- Тут в нас сирне фондю, в цій каструльці вчорашні ковбаски, а тут вівсяні пластівці з молоком та йогуртом, куди ми додали трохи арахісу з полуницею.

- Їх тут називають “Бірхермюслі”. - почувся поруч спокійний голос.

- Вірно, чоловіче! А Ви, бачу, знаєтесь на нашій кухні. - знову яскраво посміхнулась господиня.

Біля мене стояв Тім. В очі одразу ж кинувся втомлений вигляд і скуйовджене волосся, яке я вперше побачила таким незграбним на його голові. Хоча одяг, як і завжди, складав ті самі кофту, штани і, цього разу, фіолетові кросівки, які я бачила лише раз в одну з наших перших зустрічей (маю нагадати - дуже ненормальних зустрічей, зі спусканням на канаті перед моїм балконом).

- Не те, щоб сильно… Але трохи напробувався тут у вас. - чоловік сором’язливо усміхнувся, почесавши своє неохайне волосся.

- Добрий ранок. Тобі не спалося? - поспішила я.

- Знаєш, одне з головних правил нашої команди - ніколи не спати поруч із Дзвоником. - він втомлено знизив голос, протираючи очі.

Набравши собі сніданку - в мене він склався з мюслі, рості та хлібу - ми разом всілися за один з вільних столиків.

- З ним так важко спати? - взявши першу ложку мюслі, запитала я свого хлопця.

Тім поділився основними моментами, які переслідують кожну подібну ніч поруч з Павлом. А потім ще й додав кілька ситуацій, які траплялися з ним чи Марком. Загалом все полягало в тому, що білявий хлопчина майже завжди бачить сни, в яких постійно відбувається щось епічне. Принаймі так припускають Марк з Тімуром, адже Дзвоник може по кілька разів на ніч випадково вдарити тебе рукою чи ногою. Одного разу він залишив Марку розбиту губу під ранок, після чого був змушений не спати три ночі у старому гаражі, де в них був прихисток на одній з операцій, та лише мав змогу відпочивати кілька годин вдень.

Я не могла зупинитися хіхікати, хоч і було трохи жаль Дзвоника.

- Тому з ним нормально спати не можна. Тільки на всю ніч або на підлогу, або пильнувати, щоб з синяком під оком не прокинутися… - дратівливо закінчив чоловік, закидуючи до рота останній шматок хлібу.