Глава 54

Допомогаючи розгрузити всі речі з машини, я також кидала погляди навколо. Місцевість, в яку ми потрапили - не сильно відрізнялась від тої, де знаходиться хостел. Однак крім густого лісу, в якому ховаються дерев’яні будиночки і купа лагерів, десь неподалік має бути річка. Принаймі так нам повідомив Джеремі, якого ми зустріли майже одразу, як зупинили автівку.

- Велс не казала, що ти теж їдеш сюди. - мовила я, поки хлопець перебирав речі, які йому віддавав Рой.

В своїх руках я тримала рюкзак і пакет зі снеками.

- Чесно кажучи, і не мав. Але вмовив міс Шон дати хоч день відпочинку і вона таки погодилась.

Меган і Велсії поруч не було. Дівчата пішли вирішувати нагальні питання за наші кімнати і, власне, будинок, в якому ми залишимося на цей час.

- Пощастило тобі, хлопче. Але давай я більше не бачитиму твою наставницю в тому вигляді, в якому вона повернулась, коли ви були разом… - відгукнувся поряд зі мною Рой, тільки-но поставив останній рюкзак на землю.

Джеремі нічого не відповів, лише сховав очі і якось незручно всміхнувся.

Біля одного з будинків показалася Меган, яка махала нам рукою, аби ми йшли до них. Рой вказав хлопцю на речі і той поніс їх до дівчат.

Я побачила ще один пакет з м’ясом і вирішила взяти його, аби допомогти донести все за раз.

- Ти вже зізнавався їй? - раптом випалила я, думаючи про щось своє.

Подивившись після свого питання на Роя, я застала його буквально з шоковим поглядом.

- Вибач… Це мабуть не дуже тактовно від мене прозвучало… Е-е… - я зам’ялась на місці, перебираючи в руках пакети, бо той, що з м’ясом - був не такий вже і легкий.

Хлопець забрав у мене його майже через цілих п’ять секунд мовчання.

- Я зможу донести все. - повідомив він.

Я кивнула головою і збиралась швидко піти, аби уникнути незручність.

- Взагалі-то… Думав, що ця поїздка як раз чудова нагода…

Я зупинилась і знову обернулась до Роя. Він здався мені злегка почервонівшим і голос його зніяковів, чого я ніколи не помічала в цьому бармені.

Я посміхнулась.

- Буде потрібна допомога - звертайся! І, до речі, скажу по секрету, - я трохи нахилила голову до нього - Думаю, все вийде. - прошепотіла я Рою, підморгнувши.

Сама по собі база відпочинку не була вже такою великою. Точніше, на видиме око. Будиночків тут було всього-навсього шість, але значна частина бази, як і хостел, ховалася в чащах лісу. А саме лагері, які люди розводили в тих місцях, де це дозволено. Багато хто приїздить у справжні походи і повністю живе у лісі разом із палатками і своєю їжою, тому і не потребує будинку. Ми ж матимо всього одну подібну ніч, аби відчути поїздку сповна.

Особливим в цьому місці була традиційність. Кінець літа для жителів країни - це завжди про свято. І перш за все, воно обумовлюється запахом смажених сосисок і великою кількістю вина за столами. І тут застілля влаштовували вже третій день поспіль, що є приємним бонусом для тих щасливчиків, котрі обрали для походу саме цей час.

Ми зібралися на дворі одразу після того, як мали трохи часу привести себе в порядок і облаштуватися в номерах. Ми з Меган і Велс ділили одну велику спальню з трьома ліжками. Хлопцям ж виділили двомісну з великим ліжком і одним диваном. Джеремі погодився на крісло у вітальні нашого будиночку, тож спального місця цілком вистачило кожному.

Вулицю вже прикрашав войовничий і водночас заспокійливий звук національного інструменту. Альпхорн, або альпійський луг - кілька чоловіків і жінка струнко вишукалися довкола галявини біля будиночків і столиків з їжою та напоями. Мені вперше довелося своїми очима побачити такий масивний музичний інструмент.

- Захоплює, правда…? - тихо вимовила Мег поруч зі мною, не зводячи погляду з вуличного оркестру.

- І не кажи…

Наступної миті ми обернулися майже одночасно, почувши звуки ллющогося напою. Господарі бази і кілька співробітників почали розливати вино.

- До чорта той краєвид сьогодні, я пропоную…

- І я повністю тебе підтримую. - обірвала я на пів слові Меган і, важливо переглянувшись, ми удвох стрімко рушили до частування.