Глава 52

Торі

Велсія бадьоро щось наспівула собі під ніс, поки збирала речі у невеличку білу валізу, що лежала розкритою на її ліжку. Я в цей час дочитувала останню книжку із сету, що взяла нещодавно у Меган.

- Ти впевнена, що одного рюкзака тобі вистачить на два дні? - вкотре поцікавилась темношкіра дівчина, обережно складаючи світлу кофтинку.

- Наскільки я знаю, в походи люди беруть рюкзаки, а не валізи… - не відриваючи очей від книги, відповіла я.

- Але не такі ж маленькі.

- Він дуже вмісткий. І до того ж, - я подивилась вже на подругу - Я вже закинула об’ємні речі в машину Роя.

Велсія зупинила свої дії, кидаючи на мене погляд.

- Ти бачилась з Роєм? Коли?

Я знову опустила очі у книгу.

- Кілька годин тому, поки ти була у душі.

Велс більше нічого не сказала і я продовжувала дочитувати останні сторінки.

Вихідні почнуться завтра, але ми вже сьогодні відправляємося на запланований відпочинок. Меган не одразу сприйняла пропозицію Роя поїхати на машині їх батьків, що вже давно пилиться у гаражі. Але він таки вмовив її, тож я закинула кілька речей у пакет і віддала йому, спустившись до кафе нещодавно. Тім з Дзвоником теж вирішили поїхати за нами, проте з метою захисту - хоч чоловік-шпигун і не уточнював цього. Марк залишиться контрьолювати план втечі тих терористів біля аєропортних точок. Точніше… Я взагалі не сильно розуміюся на тому, де вони так часто пропадають по кілька днів і як саме шпигують, але принаймі я зрозуміла, що Марк не зможе відправитися з нами.

- Я готова! - захопливо мовила Велс, надягаючи сонячні окуляри на голову.

Закривши книжку, яку вчасно дочитала, я обережно поклала її в рюкзак поруч. Мені сподобалися деякі строки звідти, які, можливо, ще захочеться перечитати під час кемпінгу.

- О, нас як раз вже чекають. Ходімо! - Велс вимкнула телефон, в якому, судячи з всього, прочитала смс-ку від Роя чи Мег, та взявшись за ручку валізи, покрокувала на вихід з кімнати.

- Спускайся, я закрию кімнату і через хвилину буду біля вас. - мовила я і подруга вмить зникла за дверима.

Відкривши найближчу до себе шухлядку, я взяла звідти свою резинку з хмарами, швидко натягнувши її на руку. Поруч у шухляді також лежав маленький пакетик із плетенними браслетиками з синьо-рожевих ниток. Я поклала його в карман рюкзаку, закрила дверцята комоду, перевірила чи нічого більше не забула і теж подалась з кімнати.

Середина серпня дає про себе знати. Сьогодні справжня спека і я відчула це ще дужче, як тільки вийшла на вулицю. Не дивлячись, що вже за шосту годину вечора, висока температура, певно, не збиралася покидати повітря.

Машина була припаркована біля воріт хостелу. Це був старий потертий джип трав’янисто-земельного кольору. Здалеку я побачила, як Рой вже допомогав Велс закинути валізу в багажник. Меган спиралася на передні двері автівки, чомусь незадоволено дивлячись в телефон.

- Щось сталося? - запитала я в неї, як тільки підійшла ближче.

- Не подобається мені погода в неділю, а нам повертатися назад. - важко зітхнувши, відповіла Мег.

- Тоді просто повернемося в понеділок зранку, га? - підбадьорюючи, запитала я, на що отримала слабку усмішку подруги.

В цей момент телефон в моїй руці задзвенів і я швидко зняла слухавку, приклавши його до вуха.

- Слухаю.

- Вау, цей день потрібно записати в книгу “рекордів Торі”. Ти з першого разу і так швидко відповіла на дзвінок. - з іронією мовив чоловік-шпигун.

Я розсміялась.

- Чого тобі? - поспішила я, вбачаючи, що Велс з Роєм закінчили складати речі.

- Ми поїдемо слідом, але на пів години пізніше. Потрібно розібратися з дечим.

- Добре, ми будемо чекати вас біля… - тут я зрозуміла, що гадки не маю, де ми будемо жити і ночувати, адже ми не справді їдемо в палатки і багаття на два дні… Чи не так?

- Велс! А куди саме ми маємо їхати зараз? - запитала я в темношкірої дівчини, як тільки та підійшла до нас.

- Це “фаєр-бой”? Скажи йому, що я відправлю блондинчику адресу тур-бази.

- Чув? - звернулась я знову до Тіма.

- Чув. - усміхнувся він, - Добре, тоді до зустрічі, обережніше по дорозі.

Іноді в мене складається відчуття, ніби чоловік-шпигун втілює в собі хлопця, брата і батька. Тепло від його турботи продовжує розплавляти моє серце, серйозно.

- Угу. - сказала я, вимикаючи слухавку і ще трохи, із безглуздою усмішкою, згадуючи тон його голосу на останній фразі.

- Ну то що, можемо їхати? - хлопнув в долоні Рой, після чого запрошуючи всіх до машини.

Ми з Велсією сіли назад, а Меган влаштувалась на передньому сидінні. Поки синьоволосий хлопець заводив машину, я кинула погляд на хостел. Він здавався мені домом, який я покидаю на кілька днів і от-от маю повернутися. Бо ти завжди маєш мати місце, куди повернутися. Думка раптом вловила мене, коли я зрозуміла, що і справді вважаю “Теплий сон” чимось більшим, ніж просто хостелом. Я не знала, що знайду дім в такому місці. Що ж, колись я не знала і того, що мені взагалі доведеться шукати дім.

Машина рушила вперед і салон раптом заповнився кантрі-музикою, що заграла з радіо-магнітофону, який увімкнула Меган.