Глава 50

Ми знову переглянулися з Мег.

- Кемпінг? - перепитала рожевоволоса.

- Моя компанія нарешті вирішила нагородити мене по заслугах і виділила три повні вихідні та бюджет на цей відпочинок. Однак просто гроші мене не сильно цікавили і Джеремі раптом щось сказав за кемпінг керівництву. - Велс прищурила очі, - Той ще смільчак… - вставила вона, - Але вони прийняли цю ідею і запропонували одну базу в горах, десь з іншої сторони Женеви.

Закінчивши розповідь, дівчина відпила трохи води у склянці, яку поставила перед нею Мег хвилину тому.

- Ну… Як вам ідея? - з посмішкою запитала знову Велс.

- Чому б і ні, насправді… Що думаєш? - Меган вже звернулась особисто до мене.

- Ви серйозно, та я тільки за! - захопливо вигукнула я, дивлячись то на одну подругу, то на іншу.

Ми разом розсміялися.

- Що ж, тоді обговоримо деталі трохи пізніше? Мені потрібно бігти… - я торкнулась свого рюкзаку, надягаючи його на одне плече.

- О-оу… Я і забула, що наші “серйозні хлопчики” сьогодні повертаються після двох днів… В когось побачення? - Велс хитро натягнула губи в усмішці, спираючись підборіддям на долоні.

- До зустрічі. - коротко відповіла я, також не в силах стримати посмішку.

Вже виходячи з кафе, я віддалено почула, як Меган звернулась до Велс.

- Відколи це вони “наші хлопчики”…?

- Не будь занудою, дівчино. Ще скажи, що сама нікого не чекаєш…

Вибігши на вулицю, де вже почали вмикатися ліхтарі, я одразу побачила силует Тіма біля воріт. Усміхаючись майже не по самі вуха, я швиденько збігла по сходах, рушаючи до нього. Чоловік-шпигун, певно, почув мене, тому що майже одразу розвернувся.

Діставшись Тіма, я кинулась йому на шию, не одразу зрозумівши свій занадто захоплений стан зараз.

- Воу! Ми всього два дні не бачились, настільки скучила? - своїм спокійним голосом і з посмішкою мовив чоловік-шпигун, у відповідь обіймаючи мене.

Я відчула, як червонію через свою надмірну реакцію, тож швидко вирівнялась, стидаючись подивитися йому в очі.

- Два дні - це вже забагато… - тихо вимовила я.

Тім знову обійняв мене, тепер ще дужче прижимаючи до себе.

- Згоден. Це забагато.

Тримаючись за руки, ми повільно і мовчки рухались до нашого містку. Небо сьогодні чисте, тож я почала помічати зорі, що вже виблискували зверху.

- В кафе було не легко останнім часом, так? - першим зрушив мовчання Тім, - Все було добре ці дні? - додав він трохи тихіше.

Я знала, що він питається не тільки за кафе. Навіть взагалі не про нього.

- Звичайно, дівчата ж поруч. - усміхнулася я.

Ми пройшли ще кілька метрів, поки не дісталися врешті містку.

- А, до речі! Велс запропонувала поїхати на кемпінг у ці вихідні. Думаю, буде весело… Хоча я ніколи не була в подібних походах…

- Тільки ви утрьох? - різко запитав Тім.

- Напевно… Ми ще не обговорювали деталі. Може і Рой поїде.

Чоловік-шпигун коротко видихнув, задумливо обертаючись до річки.

Я розуміла, про що він думає. Не розуміла тільки, чому продовжує уникати цю тему.

- Ти все-ще хвилюєшся за того чоловіка? - обережно запитала я.

- Цей покидьок… - Тім мало не зрушив свій спокійний тон, коли знову отямився і заспокоїв себе, зітхнувши, - Ми досі не розуміємо його мотиву. Єдиною його метою мала бути втеча.

Я чомусь відчула, ніби він хотів сказати зовсім інше.

- Ця ідея з кемпінгом чомусь турбує мене тепер… - знову задумався Тім, опускаючи очі на спокійну течію під нами.

Я прикусила губу, намагаючись знайти якісь заспокійливі аргументи, але в голову поки нічого не лізло.

- Я завжди мріяла побувати з друзями у такій поїздці… - почала я, - Раніше батько лише брав з собою на рибалку, коли була можливість. Він навіть якось пообіцяв взяти нас з мамою в похід і познайомити з тим хлопцем, про якого я тобі розповідала вже. - я розсміялась, - Але я терпіти не могла цю думку, тому сама ж і відмовилась…

Я подивилась на Тіма, який так само дивився на мене. В його погляді відчувався сум.

- Добре, я щось придумаю. Врешті, ми не можемо постійно ховатися, остерігаючись життя. - тихо мовив чоловік-шпигун, намагаючись усміхнутися.