Глава 49

Торі

Пройшло півтори тижні з тих пір, як у кафе заявився той чоловік. Дізнавшись, що сталося, наступного ранку, дівчата заприсяглися більше не лишати мене саму, наголошуючи на тому, що кожного разу я потрапляю в неприємнощі.

Життя в хостелі перестало бути чимось новим для мене. Ми почали все більше і більше звикати один до одного. Майже щовечора всі разом проводили години в барі, або у закритому кафе під зірками. В денний час я допомогала Мег у закладі в одні дні, в інші - мала можливість на побачення з Тімом.

Серпневі дні, здавалось, плинули швидко, але кожен з них був наповнений чимось особливим. Був сповнений життя.

Тім завжди намагався бути поруч, як і дівчата. Тож я дійсно майже ніколи не лишалась насамоті. Але чомусь це зовсім не турбувало мене зараз. Я могла веселитися з друзями і так само просто мовчати з чоловіком-шпигуном. Він ніби завжди відчував це. Відчував, що іноді мені просто потрібен час тиші. Але ця тиша була наповнена розумінням між нами.

Деяки дні видавались занадто романтичними і казковими, аби бути реальністю. Ми ще не один раз відвідували потаємний схил у лісі, який відкриває неймовірний краєвид на довжезне озеро посеред гір. Деякі дні були настільки веселими, що м’язи на обличчі сильно боліли перед сном.

Я продовжувала питати себе, чи дійсно все це відбувається зі мною. Невже дозволено бути настільки щасливою? Невже я справді проживаю життя?

Однак, звичайно, не всі години були повністю такими спокійними. Час від часу я згадувала того чоловіка в масці. Згадувала те, що він казав мені. Думки продовжували вертітися в голові, обдумуючи найбезросудніші ідеї. Я відчувала, що це не може бути кінцем цієї історії. Не розуміла, чому він прийшов до кафе і чому він хотів вбити мене? Адже я ніколи не бачила його обличчя, в нього немає жодних мотивів окрім втечі, тож як сильно я не перекручувала всі можливі варіанти - не знаходила жодного логічного зв’язку, через який він прийшов по мене.

Врешті я вирішила зійтися на тому, що, можливо, він навіть і не по мене приходив тоді. Певно, я просто знову стала на шляху. Незважаючи на всі питання, що він ставив тоді, я вирішила дати часу розібратися з цим, бо думки так і не приводили мене до відповіді.

Кілька днів тому я почула розмову Тіма з хлопцями про це, коли ми знову всі зустрілися в барі. Впевнена, вони вже не раз говорили за той випадок, але з того вечора чоловік-шпигун так ніколи і не повертався до цієї теми зі мною. Тож поки Велс щось жваво розповідала Меган за барним прилавком, я намагалась прислухатися до розмови хлопців за столиком подалі від нас.

- Вони знають, що ми шпигуємо всі можливі аєропорти, тож не квапляться з діями. - серйозно промовив Марк, схиляючись ближче до центру круглого столу.

- Все-ще не прийшли ідеї щодо того випадку? - звернувся до Тіма Дзвоник, тільки що відпивши ковток кави.

Чоловік-шпигун промовчав. Я не бачила вираз його обличчя, так як він сидів спиною до мене.

- Ніяк ці пазли не зберуться в голові… - продовжував Павло, пригладжуючи своє світле волосся, - На який чорт йому здалося її вби…

- Досить. - коротко мовив Тім, перебиваючи його.

Він теж схилився до центру столика і щось промовив. Але я вже того не чула, так як саме в цей момент дівчата поруч весело засміялися.

Час продовжував плинути, тож я всерйоз почала задумуватися і над тим, як довго збираюсь залишатися в Швейцарії. Грошей мені вистачало, за кімнату Меган врешті почала брати лише половину суми, так як я часто допомогала їй навіть в ті дні, коли не мала змін у кафе. Насправді, я була б не проти залишитися тут на більший строк, аніж планувала. Тим паче, поруч знаходились не тільки нові друзі, а й дехто, з ким я відтепер точно не хотіла отак розлучатися.

Почуття до Тіма з кожним днем ставали лише сильнішими. Я відчувала, що звикаю до нього. І це надихало та лякало одночасно. Я все-ще не була повністю впевнена, що можу дозволити собі знову звикнути до когось. Майже кожні два дні ми могли не бачитися з ранку і до вечора. Хоча зі мною завжди була Меган чи Велс, або години повністю заповнені роботою - мені до жаху не вистачало його. Світ ніби вкривався міліонами сяючих зірок кожного разу, коли після тривалого часу на відстані один від одного, він чекав мене у дворі хостелу ввечорі.

І сьогодні знову був такий день.

Я поправила на обличчі волосся, що спадало мало не в очі. Розпустивши бублик, в який зібрала їх ще вранці, я зняла з руки білу резинку з блакитними хмаринками і зав’язала волосся вже у низький хвіст.

- Ну і день видався… - втомленно застогнала Мег поруч, розминаючи долонею шию.

- І не кажи, останній тиждень просто якийсь нескінченний потік відвідувачів. Ти впевнена, що та блогерша не подовжила термін безоплатної реклами для нас?

Я розв’язала позаду фартук і повісила на крючок вішака у кутку.

- По ідеї, на цьому тижні має закінчитись це вже. Багато відвідувачів навіть по-тихеньку виселяються з кімнат.

Я піджала губи, дивлячись на Меган так, ніби це, певно, не найприємніша новина.

- Ні, ні! - з посмішкою помахала вона рукою, - Насправді я тільки рада. Нам не завадило б трохи відпочинку.

Після її слів двері кафе знову відчинилися, хоча воно вже було закрите. До закладу увійшла Велс, вдягнена в той самий білий костюм, в якому я вперше зустріла її.

- Я теж так вважаю! - войовничо заявила дівчина, наближаючись до нас.

- В тебе вуха кажана, зізнавайся? - саркастично прижмурила очі Мег.

- Ви просто занадто голосливі… - махнула інша рукою, - А взагалі, я маю дуже цікаву пропозицію, дівчата. І відмови не приймаю.

Ми переглянулися з Меган, розуміючи, що вибір нам наврядчи дадуть.

- Як щодо кемпінгу у ці вихідні?! - радісно мовила Велс, із сяючим поглядом спираючись до нас на прилавок.