Глава 48

Тім

Десять хвилин тому.

Я важко відкриваю очі, не одразу розуміючи, де саме зараз знаходжусь. За кілька секунд згадую, що вже повернувся до хостелу і мав можливість трохи поспати.

Відриваючись від подушки і все-ще сонливо сідаючи на край ліжка, я переводжу погляд на годинник, котрий висить навпроти. Побачивши сьому годину вечора, стрімко піднімаюсь вже повністю.

Паралельно надягаючи брюки, я беру телефон, перевіряючи його. Від Торі лише одне повідомлення про те, що вона вже чекає в кафе. Однак глянувши на час, коли це повідомлення було відправлено, я одразу ж вирішую набрати її.

Застібаючи останній ґудзик, я все-ще чую гудок без відповіді.

- І на що я розраховував… - шепчучи собі під носа, я швидко хапаю зі стула кофту і виходжу з кімнати.

Не припиняючи дзвонити, я в пришвидшеному темпі спускаюсь на перший поверх. Підходячи до вхідних дверей, помічаю два силуети недалеко один від одного. В тій, що далі - одразу ж впізнаю Торі. Інший…

Я призупинився, виглядаючи з рами скла біля входу. Мої очі спускаються на його руку, в якій виблискує чорний пістолет. Зриваючись з місця, я забігаю до кафе, намагаючись одразу вибити в нього зброю. Але він діє швидше за мене і встигає вивернутися саме в той момент, коли я торкаюсь його одягу. Замахуючись ногою, мені вдається вивести його з рівноваги на кілька секунд, вдаривши прямо в груди. Пістолет відлітає до вхідних дверей.

- Покидьок… - майже шиплю я собі під носа, відчуваючи як кров закипає всередені і стине одночасно, розуміючи, що він націлився на дівчину.

В голові не вкладалося, якого чорта він прийшов по Торі, але думати часу не було. Рівно так само, як і питати що-небудь.

Виродок схопив поруч з собою стілець, кидаючи в мене. Я встигаю ухилитися, але в той же момент бачу наближаючийся до мого обличчя кулак. Перехопивши його рукою, я вивертаю покидьку долонь, але він так само вправно встигає позбутися моєї хватки, одразу ж штовхаючи на мене стіл, що опинився посеред нас.

Відволікшись, чоловік встигає вибіжати за двері хостелу. Я кидаюсь за ним, але зупиняюсь вже у самому проході, згадуючи за Торі. Обернувшись, я побачив її на підлозі. Не розуміючи, що відбувається, я підбіг до дівчини, торкаючись плечей.

- Торі!

Вона не реагувала на мене. Лише стискала праву долонь на грудях. Очі були міцно закриті і я відчував як все її тіло, буквально, тремтіло. Вона хапалася за повітря і ледь була спроможною дихати при цьому. Це може бути лише панічною атакою.

- Дихай! Дихай! - я тримав її плечі, намагаючись зазирнути в очі, аби вона побачила мене.

- Торі, подивись на мене! Торі! - дівчина по-трохи розплющувала їх, починаючи заспокоювати своє дихання.

- Все, вже все закінчилось… Я поруч… Я поруч… - я обійняв її, торкаючись голови.

*

Посадивши дівчину за стіл, я набрав води у стакан і повернувся, даючи їй його прямо в обидві долоні.

- Він… втік? - дивлячись на стакан, тихо запитує Торі.

- Випий, ти вся зблідла.

Торі робить кілька ковтків і ставить склянку знову на стіл.

- В тебе погані відносини з пістолетом? - намагаючись бути якомога обережнішим, ставлю їй питання про панічну атаку, згадуючи подібну реакцію на площі.

Нічого не відповідаючи, вона робить ще один ковток води.

- В ту ніч, коли нам доповіли про загибель батька… Мені наснився кошмар, в якому не припинялися вистріли. Адже тоді у всіх були автомати… На упізнанні тіла нам показали те, чим його було заст… - дівчина підібрала трохи повітря, - З тих пір почалась ця ідіотська реакція.

Сидячи навпроти неї, я несвідомо стиснув кулак під столом, згадуючи ту нестерпну сцену.

- Вибач, тобі слід було кинутись за ним…

- Не верзи дурниць. Ти ніколи не будеш менш важливішою за когось ще. - коротко перебив я її.

Торі підняла очі і я помітив як кутки її губ злегка припіднялися.

- Вже заспокоїлась? Тобі слід повернутися в кімнату сьогодні. Ходімо, проведу.