Глава 46

- Дякую. - з посмішкою мовила я дівчині-аптекарці, беручи свій пакет з ліками.

Зачинивши за собою двері лікарської лавки, що знайшла в містечку, я зупинилась біля них і зазирнула в пакет, аби дістати сироп, який мені порадили. Поганий стан вже відійшов, але для профілактики було б не погано завершити лікування.

Одразу відкрутивши кришку і відпивши певну кількість м’ятної рідини, я кинула погляд на небо. Сьогодні його заполонили білі хмаринки, хаотично, але на відстані розкидані по синьому полотну. Я доторкнулася резинки на волоссі. Посмішка сама з’явилась на обличчі і з гарним настроєм, я рушила назад до хостелу.

Відчинивши двері кімнати, я побачила Велс, яка розчісувала свій темний, довгий хвіст.

- Вже повернулась? - мовила я, проходячи до свого ліжка.

- Ага, нарешті. Втомилась так, наче три дні і ночі працювала без сну. - в’яло мовила подруга, кладучи щітку на тумбу поруч зі своїм ліжком і знімаючи з волосся стяжку.

Я кинула пакет на ліжко, починаючи знімати взуття.

- Ви не спали?

Велс кинула на мене втомлений погляд.

- Не нагадуй, будь-ласка. Той недо-готель, в якому зупинилися… Господи, на дереві було б зручніше спати, ніж на тому матраці!

Вона плюхнулась на подушку, попередньо скинув з себе футболку.

- До речі, ти захворіла? Бачила, що брала щось з аптечки.

- А, так, легка застуда була. Я купила інший сироп, покладу його назад. - згадала я і пішла до столу, де все-ще була відкрита аптечка Велс.

- Та могла і не паритись, звичайно бери, якщо потрібно що. - позіхнула дівчина, розвертаючись до стінки.

- Будеш відпочивати?

- Угум… До ночі… Ні, до завтрашнього ранку - я не існую.

Я усміхнулась. Поклавши сироп і закривши аптечку, я повернулась до ліжка і глянула на час в телефоні. Піджавши губи, подивилась на двері.

- Ще спить…? - пошепки запитала саму себе.

В цю мить на телефон прийшло нагадування за перевірку кафе.

- А, точно! - подумала я, клацнувши пальцями.

Обережно натягнув взуття знову на ноги і намагаючись бути якомога тихішою - вийшла з кімнати.

Пройшло ще дві години з тих пір, як я відправила Тіму повідомлення про те, що сиджу у кафе. За цей час я встигла перевірити все, що просила Меган, два рази заварити собі ромашкового чаю і навіть прочитати тоненький посібник “Як залучити відвідувача повернутися до вашого кафе?”. Я навіть думала подзвонити йому, але одразу згадала про те, яку роботу він виконує чи не кожного дня. Тож просто не хотіла турбувати його відпочинок.

Тепер я просто сиділа на стільці за одним із столиків посередені закладу. Над головою вже почало темнішати. Через те, що сонце зараз було десь на заході, атмосфера всередені відкритого кафе теж помрачніла. Тим паче, що жодні ліхтарики не горіли.

Подумавши за світло, я встала і пішла до вимикачів, аби увімкнути хоча б лампочку біля бару. Як в цей момент хтось увійшов до кафе. Подумавши, що Тім нарешті спромігся прийти, я радісно обернулась, так і не увімкнувши світильник.

- Ну нареш…

Але посмішка сповзла з обличчя в ту ж секунду, як я побачила вже знайомі чорні маску, кепку і одяг біля вхідних дверей.