Глава 45

Вранці мене розбудив телефон. Точніше чоловік-шпигун, що вже вдруге намагався додзвонитися (перший дзвінок я наполегливо не сприймала за реальність). Ліниво взявши слухавку, я паралельно відчувала, як самопочуття стало набагато краще.

- В один чудовий день ти відповісиш мені одразу ж! - весело, але з докором пролунав голос Тіма, як тільки я приклала телефон до вуха.

- Що… - протянула я, все-ще намагаючись прокинутись.

- Через.. Вже п’ять хвилин піднімусь до тебе, добре? Тільки-но під’їхали до хостелу.

- Добре… - так само тихо відповіла я, після чого він скинув слухавку.

Пролежавши ще кілька секунд, до мене врешті дійшло те, що він зараз дійсно збирається постукати в мої двері. Я швидко розплющила очі і піднявшись, оглянула все навколо ліжка. Ковш з водою, з якого стирчить рушник, допите протизастудне поруч, за ліжком валяється скинутий вчора одяг і поверх нього, ніби ізюменкою, лежить моє бра.

Особливо не роздумуючи, я кинулась все те збирати, одразу ж випадково зачіпивши пусту склянку протизастудного. Швидко піднявши речі і закинувши їх у шафу, я повернулась до ліжка, аби забрати ковш і віднести у ванну.

Обдивившись знову своє спальне місце, я трохи видихнула, склавши руки в боки і в спокої очікуючи чоловіка-шпигуна. І тільки в той момент, як я торкнулась долонями власної талії, мій мозок згадав, що тіло майже голе!

Напевно, з такою швидкістю, з якою я вдягала на себе халат Велс, що висів поруч з її ліжком, я не біжала навіть на інший кінець стамбульского аеропорту, коли мала лише десять хвилин на пересадку (ми з кращою подругою якось літали на кілька днів відмічати її день народження).

Та врешті, я саме зав’язала спереду пояс, коли в двері постукали. Трохи віддихавшись, я їх відкрила.

- Оу… - навіть не одразу здивувався чоловік-шпигун, оглянувши мене. - Прям так зустрічаєш…

Я кинула погляд на халат, згадавши відверті смаки своєї сусідки і відчула рум’янець на щоках.

- Давай не в проході.. - тихо мовила я, даючи Тіму пройти у кімнату.

Закриваючи двері я поморщила обличчя, розуміючи, що бути в халаті - це мені ще пощастило.

- Тож… Ти не втомився? Тільки ж приїхав, краще б відпочити спочатку пішов..

Чоловік-шпигун не одразу відвовів мені, стоючи спиною і дивлячись кудись у кімнату.

- Ми трохи поспали вночі. Хотів скоріше тебе побачити. - тепло промовив він, розвертаючись до мене.

Рум’янець вперто залишався на моїх щоках. Тім, вирогідно, теж його помітив, бо одразу ж приклав долонь до мого лоба.

- Все-ще не добре? - нахмурився він, - Чому червона така?

Я швидко відкинула його долонь, не бажаючи зізнаватися, що в мене сором із зніяковілістю від його милих слів зараз на обличчі перемішалися.

- Все добре зі мною. - піджала я губи.

Тім усміхнувся і знову оглянув кімнату.

- Велс вже пішла?

- А? А, так. Тобто… - я не витримаю ще доповнюючого сорому від брехні, якщо сусідка раптом вирішить саме зараз повернутися.

Тім трохи подивився на мене.

- Чому не кажеш, що сама ночувала? - раптом запитав Тім, остаточно вивівши мене з рівноваги своєї напів-впевненної поведінки.

Я навіть не подумала про те, звідки він це дізнався.

- Не встигла вчора сказати… - а зараз просто занадто багато звалилося в одну мить і всі думки просто змішалися, аби пояснити як слід.

Тім опустив очі, почавши щось шукати в кишені брюк. Згодом таки дістав це, торкнувся моїх плечей і розвернув до себе спиною.

- Ми були біля одного з аеропортів іншого міста. Шукали нові зачіпки тих двох. Та і просто пильнували, аби не впустити їх. Недалеко від будівлі якась азійська жінка продавала різні брязкальця і там були прикраси для волосся. Ця штука чомусь тебе нагадала. - спокійно розповідав Тім, весь чей час зав’язуючи моє волосся у низький хвіст.

Поруч з тим місцем, де ми стояли, якраз висіло дзеркало по коліна. Закінчивши, він довернув мене так, аби я побачила своє відображення. На моєму русявому волоссі виднілась товстенька пружинчаста стяжка білого кольору. Вирізняло її невеличкі блакитні хмарки, розкидані довкола резинки.

- Вау… - в захваті мовила я, розглядаючи подарунок і перегортаючи його кінчиками пальців.

- Може то трохи… Ну, знаєш, це ніщо. Просто захотілось чомусь взяти її тобі.. - Тім поруч торкнувся потилиці, підбираючи слова.

Не тільки я сьогодні червоніти буду. Зрозумівши, що він не просто асоціює мене з чимось настільки прекрасним, а ще й розповів мені те, чим вони займалися.. Я відчула, що стала кимось, кому він довіряє. Стала ближчою.

- Тім, це найпрекрасніший і найромантичніший подарунок за багато-багато років, який я отримувала… - чесно сказала я, дивлячись чоловікові в очі.

Він, все-ще сором’язливо, посміхнувся у відповідь.

- Зустрінемось ввечері? Піду трохи ще посплю тоді.. - поспішив він, рухаючись до дверей.

- Домовились.