Глава 43

- Чому ти така, скажи мені?! - істерично пролунав голос моєї матері.

Я втерла гарячу сльозу на щоці.

- Це так важко подумати про когось ще, окрім себе, так?! - продовжувала вона кричати, стоячи в моїй кімнаті. - Чому моя дитина вдалась такою егоісткою?! Чому я роблю для тебе все, аби отримати у відповідь твою байдужість?! Чого тобі не вистачає в тому житті?! Що ще тобі потрібно, аби ти відчула себе задоволеною?! Коли ти хоч трохи подумаєш за те, що відчуваю я зараз?! Тебе ніхто не цікавить! Тобі все рівно на всіх і все, окрім себе!

Я підняла на неї повні сльоз очі. Вона теж плакала від злості, яку виливала на мене.

- Якщо ти така егоістка, то тоді знай… Поки ти знаходишся в моєму домі, я не потерплю, щоб до мене так ставилися! Що ти мала б, якби мене не було, га?! - мама розвернулась і гучно хлопнувши моїми дверима, вийшла з кімнати.

Я залишилась в тиші стояти біля ліжка.

Вона має рацію. В мене нічого немає. Ні грошей, ні домівки, ні родини.

Я повільно спустилась на підлогу, притримуючись за край ліжка.

Біль давила всередені. Здається, я починаю погано дихати. Ніби хтось стискає мене за горло. Чому… Чому вона має бути такою жорстокою… Я більше не взмозі старатися стати для нею “достатньою”. Це так… Занадто…

Повільно відкриваючи очі від будильнику, я бачу перед собою білу стелю кімнати хостелу. Нешвидко піднімаючи голову з подушки і проводячи пальцем по телефону, я помічаю, що Велс вже немає. Думки одразу ж заполоняють вчорашні події.

Ми повернулися разом з Тімом і майже одразу ж розійшлися по кімнатам. Я ще кілька хвилин слухала лекцію від Велс про те, що налякала тут всіх і була відверто здивована цьому, насправді. Не очікувала, що мене дійсно шукали. Стало приємно, але відчувається так, ніби я знову скоїла дискомфорт іншим. Тож пояснивши подрузі все, що сталося, швидко вляглася спати.

Я чомусь подивилась на свою долонь.

Тепер мені цікаво, що було з цим сном. Точніше зі спогадами. Вже вдруге стикаюсь з чимось подібним. Коли спогади постають у сні. Може то все через вечір, що вчора видався. Забагато почуттів нахлинуло, от і…

Я важко зітхнула і, все-ще сидячи в ліжку, почала підтягуватися. Тіло сьогодні якесь дуже в’яле навіть після добрих годин сну. Телефон поруч завібрував і я потягнулась, аби взяти слухавку.

- Так?

- Раночку! - промовила Велс, - Сьогодні маю поїхати по справам на ніч, тож мене не чекай.

- Правда? Щось серйозне? - напряглась я, згадуючи нещодавні пригоди в будинку.

- Та ні, щось оглядати будемо, але воно в іншому місті, тож не встигнемо повернутися до ночі.

- Зрозуміла. Вдалого дня тоді.

- І тобі в кафе! - весело мовила подруга і кинула слухавку.

Я поклала телефон і зробила спробу врешті встати з ліжка, але в очах аж потемніло на мить від різкого підняття.

- Ой, мати рідна… - прошепотіла я, жмурячись.

Агресивно не бажаючи думати, що починаю захворювати, я трохи постояла, аби світ обертом зупинився і почала збиратися на зміну, попередньо випивши протизастудне, яке знайшла в аптечці сусідки.

Кафе сьогодні напрочуд було сповнено відвідувачами. Я навіть засумнівалась, чи всі вони з хостелу.

- Якась відома блогерка нещодавно перебувала, і запостила нам рекламу. Самі цього не очікували. - мовила поруч Меган, ніби прочитавши мої думки, - Тож гостей зі вчорашнього вечора хоч відбавляй…

- Вистачає персоналу для кімнат? - одразу ж поцікавилась я.

- На щастя, так. Багато хто навіть сумував без роботи і подумували звільнятися. Добре, що хоч кілька днів матимо такий приріст.

- Чому лише кілька днів?

- Такі штуки трапляються час від часу. Але так як це одноразова реклама, нових гостей не залучиш, тож сподіватися потрібно лише на тих, хто захоче повернутися. - пояснила дівчина, розкладаючи чисті стакани на стійку.

Я піджала губи, думаючи, як запитати про те, що цікавило мене ще з першого дня в хостелі. Але замість питання гучно чхнула.

- Тримай. - протянула мені Мег серветку, - Ти якась бліда з самого ранку, застудилася?

- Ні-ні, не звертай уваги на це. Трохи під дощ вчора потрапила, це швидко пройде. - позитивно усміхнулась я дівчині, швидко витерши носа.

- А чому не бажаєте просувати бізнес? Хостел чудовий! - таки поставила я своє запитання.

Меган посміхнулась.

- Мені подобається ця тиша від невеликої кількості гостей. Атмосфера така, ніби ми всі - маленька родина. Хтось випадково знаходить нас, хтось повертається знову. В цьому… - дівчина нахилилась ближче до мене, - Є щось своє таємниче, знаєш? - загадково прошепотіла вона.

Ми розсміялися, продовжуючи свої справи. В цей момент роздався дзвоник на вхідних дверях і в кафе зайшли двоє чоловіків.

- Доброго ранку, хлопці! - привіталася рожевоволоса. Тім із Дзвоником одразу ж кинули на нас погляд і підійшли до стійки.