Глава 39

Меган

Атмосфера, в яку мені довелося потрапити завдяки Тіму, м’яко кажучи… Вбиваюча.

Коробку з сервантом потрібно було віднести до заднього складу. А він знаходиться в найдальшому кутку хостела! Тепер ця німа і незручна сцена між мною і цим пихатим красунчиком зводить мене з розуму.

Різкий звук грому зненацька налякав, але я лише дьорнула плечима від несподіванки.

- Е-е… - вирішила заговорити я, коли ми пройшли повз перших людей, які нарешті трапилися в цьому безлюдному коридорі. - Як рухаються ваші справи з упійманням того… - я випадково глянула на хлопця і одразу ж замовкла.

Одного його погляду вистачило, аби сказати мені “не лізь не у своє діло”.

- А. Ну так, конфідиційна інформація, яку Ви не можете розголошувати незнайомцям. - злегка надула я губи, вирішуючи все ж таки самою і поставити крапку.

- Вірно. Ви вже це розумієте. Певний успіх, маю сказати. - холодно промовив Марк.

Секундочку, він зараз познущався з мене?

- Однак маю внести правки у Ваше висловлювання. Теоретично, Ви - не незнайомка. Вірніше буде сказати - цивільне обличчя, яке немає відношення до військової справи.

Я починаю злитися. Нащо він мене злить зараз? Він не знає, як краще посваритися чи я в минулому житті зарізала всю його родину?!

- Послухайте, містер… - моя агресія вже була на своєму піку і я готова була продовжити цей діалог, але щось сильно вдарилось в мою ногу.

Від неочікуваності я злегка похитнулась, але втрималась, одразу ж кинувши погляд вниз. Біля моїх ніг впав хлопчик років чотирьох-п’яти. І звідки він взявся?

- В-вибач…те… - дитина раптом почала плакати, продовжуючи сидіти на підлозі.

Я навіть трохи розгубилась, озираючись по сторонам, чи нема кого з батьків чи дорослих. Але навколо було так само пусто. Тому я опустилась до хлопчика, обережно допомогаючи встати йому на ноги.

- Тихіше, малий… Все добре. - обережно промовила я, торкаючись його плечей.

Його плач поступово зменшився і він вже дивився прямо мені в очі.

- Ти тут один? Де твої батьки? - зробила я спробу налагодити розмову.

Кілька секунд на мене дивилися два маленьких заплаканих оченята, після чого дитина раптом знову почала хникати.

- Здається мені, Ви його тільки більше засмутили. - подав голос Марк за моєю спиною.

Я вже і забула, що злилась на нього. Вдячна, що нагадав.

- Коли такі розумні, самі спробуйте щось. - проциділа я крізь зуби, кидаючи на нього презирливий погляд.

- Джоні! - гучно роздалося за нашими спинами.

Дівчинка років триннадцяти швидко біжала до нас, поки нарешті не зупинилась і хлопчик не кинувся до неї.

- Вибачте! - вигукнула вона.

Я підвелась на ноги.

- Все добре. Ви загубились? Вас провести до батьків? - усміхнулась я дітям.

- Мама і папа… - вимовила дівчина, після чого опустила погляд на брата - Ми живемо з тіткою.

Серце на мить зжалося. Посмішка сповзла з мого обличчя і лише хникання хлопчика було чутно в пустому коридорі.

Я подалась вперед і знову присіла на зріст дітей.

- Хочеш розкажу тобі секрет, який ніхто-ніхто на світі не знає? - звернулась я до найменшого, поки той уважно дивився на мене.

Він трохи подумав і позитивно кивнув головою.

- В мене теж є тільки братик. Одного разу він врятував мене від злих монстрів і знаєш, що отримав за це?

Зацікавлені оченята не спускали з мене погляду.

- Він отримав могутню супер-силу і став найкрутішим супер-героєм серед всіх, яких знає Всесвіт!

- Я… теж хочу… супер-силу… - вимовило дитя.

Я усміхнулась, торкаючись його пухленької щоки і витираючи її від сліз.

- Тоді більше не плач по дрібницям, аби щоденно ставати все сильнішим і сильнішим, щоб одного дня ти теж почав захищати свою сестричку і став супер-героєм. Добре? - лагідно подивилась я йому в очі.

Маленька усмішка врешті з’явилась на обличчі дитини.

- Дякую. Вибачте ще раз! - дівчина теж усміхнулась і разом з братом поспішила в протилежну від нас сторону.

Ще трохи було чутно їх кроки, поки тиша знов не огорнула цей коридор.

Я розвернулась до Марка. Він мовчки дивився на мене. Бажання сваритися кудись поділось і я лише кинула погляд на коробку в його руках.

- Пішли, донесемо її вже. - важко зітхнувши, промовила я і ми рушили вперед.