Глава 37

Перший робочий день пройшов доволі непогано. Кілька разів мені доводилось перепитувати у Мег деякі речі, а також просити допомогу з особливо вибагливими відвідувачами.

- Ти молодець. Раніше десь працювала? - звернулась до мене подруга, коли зміна вже закінчилась і я знімала свій фартук.

- Так. Доводилось якось… - усміхнулась я, згадуючи вкрай депресивні дні.

- Ну-с, йди тоді відпочивай. Побачимось!

Меган з усмішкою помахала мені рукою і пішла до відвідувачів.

Велс в кімнаті вже не було. Вона заходила в кафе, на хвильку, привітатися перед тим, як поїхати по справах.

В мене не було більше планів на сьогодні. Тому з ноткою нудьги я всілася на ліжко, хаотично роздумуючи, чим можна зайнятися. Хотілось би зустрітися з Тімом, але я навіть подзвонити йому не можу, бо він, напевно, зайнятий.

Я ввімкнула телефон, відкриваючи месенджер.

- Принаймі повідомлення-то прочитає… - пробубніла я собі під носа.

“Привіт, у вас все добре?” - написала я банальне речення, жертвуючи своїми грошиками, і одразу ж відправила. Вимкнувши телефон, я повернула голову до вікна, вирішуючи піти прогулятися.

Погода не покращилась, але мені було навіть приємно. Не жарко і сонце не сліпить очі, хоча знаходиться на самому піку. Можна було спокійно рухатися по вулиці, не шукаючи перший затінок, аби сховатися.

Я вирішила спуститися вниз, у містечко.

Життя тут як завжди продовжувалося у своєму ритмі. Багато туристів і любителей віддалених околиць, торгівельні лавки і дерев’яні будиночки. Особливо мене приваблювали зупинки. Від них лунало якимось своїм вайбом.

Якби тільки він був тут поруч…

Я різко зупинилась, дивлячись собі під ноги.

Так-с, Торі. Ти витратила не один рік тотальної самоти, аби навчитися насолоджуватися власною компанією. І, будемо чесні, останні дні я взагалі майже не мала час наодинці із собою.

Я підняла очі, впевнено подивившись вперед.

Що ми робимо тоді, коли нікому до нас немає справи? Правильно, дівчино, влаштовуємо ідеальне побачення із собою!

Я дістала з переднього карману свого рюкзаку навушники і всунувши їх у вуха, включила музику та рушила вперед. І виявилось, що пройтись по містечку було найкращим вирішенням проблеми мого пониклого настрою.

По дорозі я зупинилась біля лавки з морозивом. Продавщиця виявилась неймовірно милою і зацікавленою до туристів людиною, тож після кількох хвилин розмови з нею, я отримала своє пломбірне морозиво з какао на кілька франків менше. Через метрів двадцять я побачила затишне місце на невеличкій терасі прямо біля річки. Це була крайня частина набережної. Ідеально-скошена ясркава травиця, пуста дерев’яна лавка і величезний старий бук над нею. Посмішка з’явилась на моєму обличчі, тож злизнувши краєчок підтанувшого морозива, я попрямувала саме туди.

Звуки і атмосфера тут дещо відрізнялися від людних місць. Я могла чути хлюпання річки поруч і шум листя над головою, а голоси лише десь далі. Словами важко передати, який спокій ти відчуваєш в такі моменти. Ніби все літо раптом звалилося на тебе в одну мить. Справжнє літо. Схоже на одне з тих, що залишилось в дитинстві. І хоча це навіть дивно, адже ті літа завжди були пов’язані з безкрайніми полями, пшеницею, травою по коліна, поки рухаєшся вздовж цих невеличких стежок… Соняшниками, за якими вдавала себе зникшою, аби друзі чи батьки шукали тебе. Бабусиним городом на краєчку високого схилу, внизу якого росли давні камиші, що залишилились тут не дивлячись на висохшу річку, яка колись протікала вздовж. З дитячими розмовами із вишневим деревом, яке колись посадили для тебе. Солодким кавунами у серпні і солоною кукурудзою, зібрані дідусем в якості снеків після обіду.

Очі раптом злегка намокли.

Це місто не схоже на мій дім. Але чомусь ця атмосфера нагадала мені саме його. Моє дитинство. Мою країну. Моє щастя, яке було колись таким щирим і справжнім. Я ціную такі моменти. Коли де б ти не знаходилась, світ нагадує тобі почуття минулого. Ні, не просто минулого. Щасливого минулого.

Вітер ставав дедалі потужнішим. Припускаю, що через темну хмару, що насувалася з гір.

Я хмикнула, дивлячись в ту сторону.

- Напевно, дощ скоро піде… - пробурмотіла собі під носа, злизуючи ще морозива.