Глава 30

Наступного ранку мені довелось з напів-закритими очима підніматися з ліжка і шукати по кімнаті пляшку води для вмирающої сусідки, яка просто благала мене піднятися. Проходячи повз електронний годинник на тумбочці, очі нарешті повністю розкрились. Бо вже давно не ранок.

- Велс! Третя година дня!

- І що… - ліниво промовила подруга.

І це було справедливе питання, адже нам так-то нікуди не потрібно. Знайшовши пляшку, де лишилося трохи води, я кинула її на ліжко Велс.

- Ай-й-й…

- Сорі.

Мені теж пити хотілось, але на жаль, більше нічого в цій кімнаті я знайти не змогла. Розчарована тим, що доведеться спускатися вниз, я схопила з ліжка телефон, натягнула резинові капці і навіть не подумавши про те, що в піжамі, вийшла з номеру.

Не зважаючи на спеку ззовні, в будинку було прохолодно, чи то мені спросоні так здавалось. Я дійшла до ресепшену, за яким нікого не опинилось і перевела сумні очі на кулер з водою. Ну чому все завжди в найгірший час трапляється?

Заклавши надію, що робітниця відійшла на кілька хвилин і зараз повернеться, я вирішила поки перевірити телефон, важко притулившись до стійки.

- О… - коротко видала я, побачивши повідомлення від Тіма ще о дев’ятій годині ранку.

Звідки в нього мій номер? А… Ми ж вчора всі пообмінювались…

На мої плечі раптом впало щось м’яке і від несподіванки, я різко обернулась, зустрівшись поглядом з чоловіком-шпигуном.

- Це наскільки ми самовпевнені в собі, що ходимо в одній піжамі по хостелу? - поцікавився він і я побачила спортивну темно-синю кофту, яку мені  кинули на плечі.

Одразу ж почервонівши, я згадала, що дійсно стою в піжамі. Але стоп… Коли я встигла перевдягтися вчора? Здається алкоголь все-таки мене трохи взяв.

- Я… Я просто води хотіла. В-в нас скінчилася і я… - різко повернувшись до нього спиною, я краще надягла кофту, застьобуючи її спереду.

Тім розміявся.

- Чому тоді не береш? Он кулір.

Я знов подивилась на нього, злегка обурившись цьому питанню.

- Не ввічливо якось, коли тут немає нікого!

Він посміхнувся і залишивши мене, швидко взяв поруч паперовий стаканчик, набрав туди води та протянув мені.

- Прошу.

- Тім!

- Та спокійно, вважай, що в нас тут свої привілеї, так як ти подруга тих двох.

Я злегка відпила трохи води, знову піднімаючи погляд на чоловіка.

- Про що ти?

- Меган і… Рой, здається?

Я кивнула, роблячи ще один ковток.

- Вони ж тут типу головні.

Отим ковтком я і поперхнулася, змушуючи Тіма кілька разів хлопнути мені по спині.

- Що?

- Ти не знала? Марк вчора сказав, що вони почули це, коли ми на вулиці були.

Чомусь я одразу згадала перший прихід до бару, коли сказала, що хостелом керує якась недовивчена дитина багатія. В мене тепер стільки питань з’явилось щодо них, якими я взагалі не опікувалась до цього. Чому я не цікавилась хоча б трохи життям Роя і Мег? Чому брат із сестрою тримають цей хостел і де тоді їх батьки?

- Якісь плани на сьогодні? - вивів мене з думок Тім, коли я вже повністю допила свою воду.

- Ні… Ти здається щось писав мені?

- Так, але зрозумів, що це вже не для цього дня. Натомість, складеш мені ввечері компанію?

- Куди?

Тім лагідно посміхнувся.

- О шостій на нашому місці. - коротко сказав він і розвернувшись, пішов на вихід з хостелу.

Що це було? Стійте…

- Нашому місці? - крикнула я навздогін і він не обертаючись лише помахав мені рукою.

Наше місце… Він за міст каже…? Коли він став “нашим місцем”?

Я знову відчула, як пламеніють щоки, згадавши і романтичну атмосферу вчора, і поцілунок, і тримання за руки, і те, що ми начебто як зустрічаємось… Мене зараз на побачення запросили?!

Я кинула погляд на себе, зрозумівши, як безглуздо виглядаю в цій піжамі, з розтріпанним волоссям і макіяжем, який так і не змила вчора. Роздратована і розчарована тим, що спілкувалась в такому вигляді зараз з чоловіком-шпигуном, я швидко подалася назад у кімнату.