Глава 28

Напевно нормальні люди забувають про все на світі, коли поринають у поцілунок з людиною, яка їй подобається. Втім, в мене так теж склалося. Але на лічені секунди.

Замість бажання залишити світ позаду і приділити цей момент тільки нам двом, мій мозок спроєктував непрохані спогади за останній поцілунок, який я мала до цього. І здається, вже дуже давно… Картинки хаотично почали бігати перед моїми закритими очима і я більше не могла ображати цим ні себе, ні Тіма. Я першою припинила поцілунок, відхилившись від чоловіка-шпигуна.

Якесь запитання відчувалося в його погляді, але я не знайшлась, що сказати і лише розгублено дивилась десь на середину його грудей.

- А. Я… - так само розгублено почав він, і мені навіть трохи легше стало чомусь, - Я мав… Спитати, напевно, перш ніж… - він випустив мене з обійм, торкаючись рукою потилиці.

- Ні, ні.. Вибач, це я… - мої щоки не припиняли горіти, але тепер я відчувала ще й сором, бо ситуація почала йти в незручному напрямку.

- Я не маю нічого проти… Тобто я… - продовжувала шукати правильні слова. - Вибач, я трохи розгублена. Я давно не була в жодних стосунках і такій близкості, і… - кренделики, Торі, я тебе прошу, просто замовкни, поки остаточно в краба не перетворилась.

На мій великий подив, Тім раптом взяв мене за руку. Дуже ніжно. Я здивувалась, як в мить від цього мені полегшало і думки припинили бентежно бігати в голові.

Я подивилась на чоловіка та побачила легку і впевнену усмішку на його обличчі.

- Зрозумів. - все-що вимовив він.

Ніколи я не чула подібних слів від когось. Одне просте слово, яке так сильно чекала багато років. І відчути, що це дійсно так. Це так важко пояснити, але мені завжди здавалось, ніби мене просто неможливо почути, неможливо зрозуміти, що я відчуваю всередені, що маю на увазі, коли говорю певні речі. Але зараз, дивлячись на Тіма, мені чомусь здається, ніби він дійсно розуміє. Однак… Він багато чого не знає, та й навряд чи дізнається. Особливо тепер, коли я знаю, хто він і коли наші стосунки перепливли в дещо набагато більше, ніж просто знайомі.

Я раптом помітила, як Тім дивиться на місце порізу на моїй шиї, яке зараз заклеяно новим пластиром.

- Щось не так? - запитала я.

- Не розумію, чому він… - почав тихо Тім, але зупинився, піднімаючи на мене погляд.

- Підемо, здається ти казала, що всі чекають? - спокійним голосом і з тією ж легкою посмішкою закінчив він.

Я трохи замислились, але зрештою вирішила поки відкласти питання, зробила короткий видих, відповідаючи йому такою самою усмішкою. Не відпускаючи моєї руки, він рушив вперед і я пішла поруч.

- Зараз буде дуже незручне питання, але задати потрібно. - сказав Тім, коли ми підходили до входу у двір.

Я обернула на нього свій погляд.

- Ми можемо вести себе природньо перед іншими чи… той… - я помітила, як легкий рум’янець з’явився на щоках чоловіка - с-скриваємося…? - Тім швидко відвів голову в інший бік.

Я розсміялася.

- Це що? Безстрашний шпигун української армії червоніє перед дівчиною? - хитро запитала я, намагаючись схопити його погляд.

- Ну звідки я знаю, може тобі це принципово! - випалив він, злегка надувши губи.

- Цікаво, скільки нового я ще відкрию в тобі за цей день? - задумалась я, не в змозі припинити посміхатися.

- Ти про що?

- Та ні… Нічого. - відповіла я.

Насправді, ти виглядаєш зараз як ображена доросла дитина, але знати тобі це, звичайно, не потрібно.

- Я не маю нічого проти, але і наголошувати на чомусь теж не варто. - знову задумалась я, перевівши погляд на вхідні двері хостелу, до яких ми підійшли.

Вони як раз тільки що зачинились після одного з відвідувачів.

Повернувшись в бар, я помітила, що атмосфера трохи покращилась під час нашої відсутності. Велс і Дзвоник щось палко обговорювали за стійкою, поки Рой наповнював їх стакани, беручи участь в розмові. Однак за столом атмосферка була дещо напруженіша, бо Мег дуже виразно доводила щось Марку. Маю відзначити, вираз обличчя в неї був явно незадоволений.

- Що відбувається? - запитала я, підійшовши разом з Тімом до цих двох.

Мег обірвала себе на пів слові, кинувши на мене вкрай неоднозначний погляд, ніби жаліла мене до нестями, але все-ще не могла відійти від обурення.

- Що таке? - запитав вже Тім у Марка, який весь цей час не розхрещував рук на грудях.

- Нічого особливого. Дехто не розуміє відмінність між збігом обставин і раціональним прийняттям рішень. - холодним голосом відповідає англійською синьоокий хлопець, лише злегка нахмурив брови.

Хоча… Не впевнена, що вираз його обличчя взагалі змінювався хоч раз за весь той час, що я знаю його.

- Я ще раз повторюю вам, містер, з ким завгодно могло таке статися. Просто цього разу вам непощастило. Вам і цій вашій… спец-штуці. - напористо обернулась знову до нього Мег.

- Спецоперації по виловленню вбивці і терориста, якого розшукують вже два роки.