Глава 22

В дитинстві всі мої родичі завжди звали мене “кренделиком”, аргументуючи це тим, що я дуже ворухлива і завжди шукаю подорожей на свою дупцю (навіть якщо логічного зв’язку із цим словом і моєю поведінкою я ніколи не бачила). Тим не менш, я дійсно загорялась вогником нових відкриттів кожного разу, коли траплялося щось цікаве. Власне, цей дар нікуди так і не дівся за стільки років.

- Е-е..Велс, здається, я забула свій телефон на тумбі, коли допомогала тобі позбутися уламків. - звернулась я до подруги, прикриваючи гаджет у кишені шорт сумкою.

- Серйозно?

- Ага, поки чекаємо, я тоді швидко збігаю і заберу його.

- Може краще Джеремі? Не хочу, аби ти лізла в ту діру…

- Н-не хвилюйся! Я дуже швидко! - навіть не встигнувши почути відповідь, я побігла назад до маєтку.

Дещо дійсно не дає мені спокою. І так, як виявилось трохи часу, не хочу брехати - цікавість перемогала бажання не вбитися в тому жахливому місці.

Повернувшись до будинку, я одразу ж пішла на другий поверх. Тихо переступивши поріг іншої кімнати, я почала оглядатися. Тепер я бачу, що вікна заклеяні і тут. Кинувши погляд на столик між двома кріслами, я рушила прямісінько до нього. На столі, окрім пляшки якоїсь білої рідини, лежало два закордонні паспорти і ще якийсь конверт. Я торкнулась пальцями одного з паспортів та почула, як щось розбилось позаду мене. Різко обернувшись, я ледь серце не втратила, адже на мене летів предмет, розглядати який в мене часу особливо не було. Швидка реакція завжди була моєю сильною стороною, тож я миттю відскочила в бік. Переді мною стояв хтось чоловічої статі, повністю вдягнений в чорне. Джинсова куртка, брюки і кросівки. А також кепка і чорна медична маска, яку я з часів війни вже не бачила.

- Хто ти?! - крикнула я англійською, відчуваючи, як швидко б’ється моє серце від такої несподіванки.

Але чоловік мені не відповів і мені здалось, ніби він зупинився, аби розглядіти мене. Над головою він тримав уламок дошки, як я розумію, саме це в мене тільки що і полетіло. Але як тільки він зупинився, побачивши мене, його рука повільно опустилась вниз.

- Я запитала хто ти?! - повторила я питання, трохи заспокоївшись, що наче другий раз в мене запускати нічого не будуть.

Але почути відповідь мені так і не судилось, адже усе навкруги раптом перетворилося в якийсь один суцільний хаос.

Заклеяні ізолентою вікна в мить тріснули і їх уламки з жахливим звуком полетіли по сторонам. У розбиті вікна ввірвалося кілька чоловіків, забезпечені екіпіруванням і маючи кожен при собі по автомату. З переляку і неочікуваності, а також гострих уламків, що посипались крізь, мене віднесло до стінки, поки я намагалась закрити голову руками.

- Дзвоник, зліва від тебе. Перекриваємо прохід! - почула я щось схоже на звук рації і головне, українською.

- Нє двігаться, ти окружон! - прозвучало тим самим голосом.

Один кренделик знає, що тут коїться, але на якусь мить мені вдалося трохи розгледіти, в піднявшійся пилюці, що відбувається зараз в кімнаті. Мабуть і дитина зрозуміє, що я потрапила в епіцентр якоїсь спецпоперації. І ми упустимо роздуми, чому саме в спокійній і мирній Швейцарії відбувається це все. Троє чоловіків з темно-синьою екіпіровкою і зарядженими, як можна здогадатися, автоматами, напрявляють зброю на одного. І цьому одному багато часу на міркування не потрібно, аби зрозуміти, як виплутатись з ситуації. Звичайно, його ціль наступної миті - я. Потенційна заручниця.

Так як відкинуло мене майже на крок від невідомого, він швидко і вдало скористувався моментом, аби дістати не зна звідки ніж і, схопивши мене за спиною, прикласти лезо до шиї. Ситуація для мене виявилась, м’яко кажучи, ненайвдалішою. І я в ту ж секунду почала ненавидіти себе за свою ж цікавість. Мала можливість поїхати і не вбитися в напів-розваленому будинку, а обрала варіант бути зарізаною якимось клятим ножиком! Молодець, Торі.

- Твою ж… Ти якого біса тут забула?! - раптом почула я щось більш неприємніше, аби бути вбитою за кілька секунд, адже це прозвучало так, ніби я спеціально дізналась, що в цій світом забутій дірі відбуватиметься подібна сцена, тож вирішила завітати і задля цікавості стати під ніж.

Та чомусь тільки зараз цей голос здався мені знайомим.