Глава 15

Це був справжній бар. Від інших він відрізнявся тим, що вся стеля була буквально усіяна яскраво-жовтими круглими ліхтариками із крильцями. Спочатку мені здалося, що це імітація зірок, але придивившись, я зрозуміла, що то світлячки. А слово “чай” теж стало зрозумілим. Адже на стінках бару стояло лише віскі. Але з найрізніших країн світу.

- Взагалі тут беруть гроші лише за вхід, але сьогодні тобі пощастило. - підморгнула мені Мег, а я лише здивовано дивилась на неї.

- Скажіть чесно… Цим закладом керує якась недовивчена дитина багатія? - тихо запитала я у дівчат поруч.

- Чому недовивчена? - перепитала Мег.

- Тому що за це місце потрібно брати шалені гроші! - із подивом на питання прикрикнула я пошепки.

Мег і Велс лише засміялися і провели спантеличену мене до барної стійки.

Людей так само було не багато. Лише кілька парочок різного віку, група чоловіків за одним столиком і ще двоє за іншим, десь у кінці залу. За баром стояв хлопчина, що протирав стакани, на вигляд, значно доросліше за мене. В мої очі одразу ж кинулося його яскраво-синє пофарбоване волосся. Приємна зовнішність і достатньо мускулисте тіло.

- Хей, - клацнула пальцями Меган перед обличчям чоловіка, - знайомся, наша нова гостя - Торі. І їй терміново потрібно щось випити.

Поглядом, яким подивився на Мег цей хлопець - можна було б вбити. Мені навіть ніяково стало.

- Ти коли-небудь навчишся звати мене за ім’ям чи дати тобі по маківці одразу ж? - процедів крізь зуби синьо-волосий бармен.

Мег лише саркастично розтягнула губи в усмішці і вказала двома долонями на хлопця.

- Вибач, Торі. Це - Рой. Мій старший брат і лицар цього палацу, таємно-закоханий в принцесу… - до рота “рожевого волосся” раптом прилетіла та сама тряпка, якою бармен протирав посуд.

- Ще трохи і ти більше не зайдеш сюди ніколи. - прогирчав Рой.

Я обережно прибрала руки із барної стійки, опустив їх собі на коліна. Не хотіла б я перейти дорогу цій людині. А ще я зрозуміла, про що на початку казала мені Меган. Якщо вони брат і сестра, а я якимось чудом вже встигла стати довіреною подругою, то стає зрозуміло, чому сьогодні я п’ю безкоштовно. До речі, судячи з любові до фарбування волосся - можна було б здогадатися за їх близькі стосунки. Тим часом Велсія гучно засміялась.

- Ну скажи, це найкраще місце, в якому тобі доводилось бувати? - сміючись, запитала мене темно-шкіра подруга.

Я слабко всміхнулась.

- Ти права.

Але до голови чомусь відразу прийшов ідіотський спогад, коли я дійсно відчувала себе саме так, як сказала зараз Велс. Але тепер цей спогад відливався жахливим болем, тож я одразу ж перейшла до головного питання.

- Дуже приємно, Рой. Що можеш порадити з усього цього?

Вечір видався чудовим. Я випила досить багато, але моєю головною перевагою і проблемою життя водночас - є розуміння усього, що відбувається, навіть у нетверезому стані. Тобто я відчуваю себе п’яненькою, але ніколи не можу сказати так насправді, адже повністю контролюю свої дії і розумію ситуацію. Люди кажуть, що це вміння пити. Але коли тобі дійсно хочеться забутися, то скільки б ти не випила - нічого не виходить.

Сьогодні, частково, я хотіла саме цього. Але знаючи, що в мене нічого не вийде, просто продовжувала спілкуватися з новими друзями. Рой час від часу повертався до нас, поки відвідувачи приходили і йшли. Його відносини із сестрою були дуже милі, не дивлячись на постійні перемовляння. Велсія ділилась своїм днем, скаржучись на недолугих дядьків, що зовсім не розуміються в дизайні, але виказують свої скарги на роботу інших. Атмосфера була такою теплою, що мені не хотілось завершати цей вечір. Та тяга до сну таки перемогала, тож я першою вибачилась перед усіма.

- Вже йдеш? - сумно запитала Мег.

- Людина хоче відпочити за день, май повагу - серйозно промовив Рой.

Я лише посміхнулась їм, встаючи з-за бару.

- Я теж скоро буду, але закривайся, в мене є свій ключ. - м’яко промовила Велс.

Я кивнула, ще раз побажала усім приємної ночі і рушила нагору.

Але одразу ж в кімнату не пішла. Я вийшла на двір перед хостелом, всівшись на найближчу лавку і піднявши голову в небо. Смуток охопив мене, адже через хмари сьогодні не було видно зірок, які я хотіла побачити. Та раптом на плечі впала чиясь важка і велика рука, буквально обійнявши мене. Жахливий запах алкоголю тут же врізався мені у ніс.

- Сумуємо, мила? - промовило щось поруч зі мною.

Я обернула голову і побачила одного з чоловіків тієї групи, що сиділи у барі. З переляку, я різко скинула з себе його руку і рушила геть далі, але ноги підвели і пішли зовсім не в сторону хостелу.

Я почула, як чоловік підвівся і щось бурмотівши собі під носа, рушив за мною. Боже, да що ж за день то такий? Не могла ти одразу ж піти до номеру? Ще й людей навколо немає. Страх почав нахлинати дуже швидко, а мої очі в паніці шукали в напів-темряві щось, чим можна було б себе захистити.