Глава 10

Прохолодний вітер колихав мою чілку, поки я із закритими очима простягалась зіркою на траві.

-Вперше у горах? - раптом почувся біля мене низький голос і я згадала, як дуже культурно покинула співрозмовника.

Я розплющила очі і швидко повернула голову, підводячись із лежачого положення. Поруч зі мною сидів Тім. Він спирався на руки і дивився прямо, поки я розглядала профіль його обличчя.

- Ні. - коротко відповіла я і теж перевела очі на краєвид. - Скоріш вперше за довгий час відчуваю себе такою… - я намагалась підібрати правильне слово,- вільною. Мене все ще це дивує. - посміхнулась я.

Тім нічого не відповів, але я відчула на собі його погляд. Стало трохи незручно, тому я мовчки продовжувала вивчати колорити місцевості з гірської висоти.

Ми продовжували сидіти у тиші, тож я краєм ока вирішила глянути на нього. Тімур сидів у тому ж положенні, але із закритими очима. Маю визнати, він дуже симпатичний. Не красень, звичайно, але його риси обличчя так гарно компонують між собою, що ціла композиція виходить просто ідеальною.

Від власних думок мої щоки порум’янішали і я швидко відвела погляд. Ні, Торі. Це надто нереально, аби бути правдою. Будемо чесні, ти майже в кожному новому знайомому бачиш потенціальну “долю”, тож викинь ці нікчемні думки негайно.

Аби і справді змінити потік своїх роздумів, я вирішила задати якусь тему розмови, раз ми вже сидимо тут удвох на травичці.

- З якою метою ти у Швейцарії? - запитала я в чоловіка-шпигуна.

Він розплющив очі, але не поспішав із відповіддю. Мій погляд, чомусь, знов впав на шрам біля його брови.

- Відпочити. - моє серце на секунду завмерло від того, як він промовив це. - Як і більшість, мабуть. - додав він і повернувся до мене, а я побачила, як кутки його губ ледь помітно піднялись.

Дуже важко це пояснити, але коли він сказав, що приїхав сюди відпочити… Це прозвучало так само, як і я відповіла на теж питання Велс.

Я вирішила не продовжувати цю тему, тому ми знов поглинули у повну тишу. Лише звуки колихаючої трави можна було чути навколо.

- А, точно! - раптом стрепетнулась я.

Потім швидко підвелась і схопила рюкзак, що весь цей час лежав поруч.

- Я маю поїхати в місто і купити собі десь сімку - пояснила я Тіму, який все-ще сидів на схилі, дивлячись на мене.

- Хочеш поїдемо разом? - запитав він.

Я навіть трохи розгубилась, забарившись із відповіддю, адже це було неочікувано.

- Мені теж потрібно зайти в одне місце… - підвівся він і став поруч, - Та і я вже більш-менш знаю місто, а ти лише приїхала, як я зрозумів. - пояснив він.

Зізнатися, коли він ось так стоїть поруч, я відчуваю себе справжнім хоббітом. Не те, щоб мій зріст був маленький, лише стандартні сто шістедсят п’ять сантиметрів на мій вік. Та ось його широкі плечі і достатньо мускулисте тіло робило з мене якогось комара.

- Так… Добре. Поїхали. - відповіла я.