Глава 9

Сама по собі я дуже мрійлива людина, яка до дваннадцяти років вірить у Святого Миколайчика і загадує бажання кожного разу, як на годиннику стукне чотири нуля. Але навіть я вважала, що подібні сцени трапляються тільки в романтичних книжках і серіалах.

Сцена, коли “він” з’являється перед “нею” в найкращий “таймінг”.

- Нам слід скласти графік, коли і де ми не зможемо перетнутися один з одним. - вперше беземоційний тон голосу видав мені якусь іронію в інтонації.

Він тримав мене за руку, а я продовжувала звисати в найглупішій позі зі схилу.

- Я маю намір розгледіти Вашу пропозицію більш детально, але… Чи не могли б Ви спочатку поставити мене перпендикулярно до землі? - поцікавилась я.

- А. - видав він після короткої паузи і допоміг повернутися в нормальне положення.

Я тим часом встигла побачити відбігаючу рижу собаку, яка змусила мене два рази серце втратити.

- То… - подивилась я на чоловіка-шпигуна - Куди Ви поділись вчора?

Він вскинув брову.

- Я маю на увазі після того, як я була вимушена розвернутися від Вас, адже моя сусідка повернулась.

Він відвів погляд і торкнувся свого каштанового волосся, провівши пару разів по ньому рукою, наче пригладжуючи.

- Не хотілось вплутувати Вас у ситуацію, де потрібно було б щось пояснювати сусідці, тому швидко спустився, підняв цигарку і пішов собі прогулятись.

Я дивилась на нього, звертаючи увагу на малесенький, ледь помітний шрам біля брови.

- Скільки Вам років? - раптом вирвалось у мене, забувши, що тема розмови зараз зовсім інша.

Він здивувався не менш, витріщившись на мене своїми сірими очами.

- Я… - очі забігли по сторонам, а щоки раптом відчули щось гаряче - Тобто я просто була здивована неймовірній швидкості зникнення з периметру зорового обсягу, тож…

Він трохи помовчав і я відчувала, як його погляд не сповзає з мене. Від цього ставало ще більш незручніше і мені хотілось вже просто піти.

- Двадцять сім. - промовив він.

Я підняла на нього очі.

-І  мене звати Тім. Мабуть, варто вже познайомитись, враховуючи кількість наших зустрічей.

Тобто навіть тридцяти немає? І…Тім? Це типу ім’я таке чи також скорочення, як в мене?

- А, взагалі Тімур, але я віддаю перевагу тому, щоб мене звали просто Тім. - додав він.

Ні, цей хлопець точно думки читати вміє…

- Торі. Точніше…

-Вікторія.

Я витріщилась на нього. Звідки він…

- На твому рюкзаку побачив. - а, це логічно.

Стоп. Коли це він почав зі мною неформально розмовляти?

Я трохи скривила губи і позитивно кивнула головою.

Мої очі бігали від одного місця до іншого в той час, як мозок прокручував варіанти, що ще можна сказати, але раптом застигли в одній точці.

- Дійшла… - тихо сказала я собі.

І зовсім забувши про свого старого-нового знайомого, я швидким кроком рушила вперед, коли переді мною розкрилась довжезна галявина із зеленої-зеленої трави, яка була більш схоже на декоративну, ніж на справжню. Моє обличчя розповзлося у широкій посмішці, очі примружились від яскравого сонця, а я розпустила руки в сторони і побігла вперед, як мала дитина, плюхнувшись на траву і зробивши янголятка руками і ногами.

Очі в котрий раз наповнилися сльозами і я вже навіть не звертала на це уваги, а просто дивилась на небо і білі хмари, які саме сьогодні вимальовували неймовірний орнамент на синьому полотні.