Глава 6

В моєму житті було лише три найтупіші ситуації, в які я могла потрапити. Першого разу це сталося на тринадцятиріччя моєї кращої подруги, коли на заяву “персикова” тематика дня народження я зрозуміла це в буквальному сенсі і притащила з собою корзинку персиків (ще й персиковий напій, аби виділитися серед інших). Друга ситуація відбулась, коли у 17 років мені освічились в коханні і все, що я знайшлася відповісти це - “прикольно”. Потім у повній тиші розвернутися і просто піти.

І третя найтупіша ситуація в скарбничку додалась мені сьогодні і прямо зараз, коли я дивлюсь на сіроокого чоловіка невизначеного віку, який звисає на канаті перед моїм балконом. Більш того, я майже впевнена, що нічого розумного мій мозок зараз не видасть.

Я швидко струшую рукою по щоці, аби прибрати мокрий слід.

- Як давно Ви граєте в шпигунів, скажіть на ласку? - з якоюсь надто зацікавленою ноткою в голосі питаю я.

Він трохи подивився на мене, наче роздумуючи чи то над відповіддю, чи то над ідіотським запитанням.

- З дві тисячі триннадцятого…? - питанням відповів мені чоловік-шпигун.

- А. - все, що я могла з себе видавити.

Чесно кажучи, я просто не дуже впевнена, що люди роблять чи питають в таких ситуаціях, тому його відповідь пройшла якось повз мене майже так само, як і моє питання.

…

……

Тисячі кренделиків! Що зараз взагалі відбувається?!

- В мене цигарка впала. - спокійним голосом відповів чоловік. Він думки читає?… - Не можна смітити на вулицях, тож маю підняти.

В будь-якій іншій ситуації я б все зрозуміла, але в мене кілька питань.

- Звідкіля у Вас канат?

Серйозно, ця тиша і цвіркуни навколо нас доводять ситуацію до абсурду.

- У кімнаті зняв із завіс. - добре, це питання було не настільки важливим, насправді.

Я продовжувала на нього дивитися тупим поглядом, поки він виражав занадто спокійне обличчя для людини, яка вже з хвилину тримається на канаті.

Дещо мене мучило занадто сильніше і я не розуміла, чи розуміє він абсурдність ситуації і моє головне питання чи ні.

- Сходи…?

Чоловік-шпигун подивився спочатку вниз, потім угору, а потім знову повернув своє беземоційне обличчя на мене.

- Так швидше. - спокійно відповів він.

Мій рот відкривався і закривався, намагаючись підібрати правильні слова в той час, як всередені почало наростати обурення. І коли я вже була готова починати словесну битву, двері кімнати раптом відчинилися і зпереляку моє тіло розвернулося до них.

У кімнату зайшла невисока дівчина афро-американьскої зовнішності. Мені одразу кинувся в очі її яскравий світлий образ. Коротке атласне плаття білого кольору, якась брендова біла сумка, білі підбори і золотисто-біла резинка, яка тримала її довге каштанове пряме волосся у високому хвості.

Ефектна поява моєї сусідки змусила мене на кілька секунд забути, що позаду мене висить тіло чоловіка, який знайшов найшвидший спосіб підняти кинуту цигарку.

Я швидко розвернулась, але переді мною вже нікого не було. Більш того, навіть канат вже не висів. Я зазирнула вниз і була ще більш здивована. Ні чоловіка, ні канату, ні жодної цигарки.