Кінець

Ліс тепер дихав самостійно. Старі дерева стояли прямі, їхні серця билися рівно, листя шелестіло від нової сили, а повітря наповнилося ароматом життя і свіжості. Кожна істота, яку Торі врятувала, відчувала спокій і свободу. Навіть найстаріші валуни, які довгі роки лежали нерухомо, стали частиною живого ритму лісу.

Торі сиділа на м’якому моху, поруч із нею — Варден. Їхні руки були сплетені, серця билися разом, і тепле світло їхніх відлунь огортало все навколо. Ліс відчував їхню любов, а вони — силу і захист, що йшли від природи.

— Ми зробили це, — прошепотіла Торі, притискаючись щокою до його плеча. — Ліс живий, серця вільні, і ми разом.

— Так, — відповів Варден, тихо посміхаючись. — І тепер нічого не може зруйнувати те, що ми побудували.

Вони довго сиділи, слухаючи, як серце лісу відлунює разом із їхніми серцями. Зелене світло поступово м’яко пульсувало, немов сам ліс дякував їм за врятоване життя і за любов, яка стала його магією.

Торі погладила його руку і відчула хвилю тепла, що проходила крізь пальці до серця.

— Я ніколи не думала, що можна відчувати таку близькість, — сказала вона тихо. — Це ніби ліс, любов і сила злилися в одне.

Варден притиснув її ще ближче, і їхні серця билися синхронно, немов нагадуючи: вони тепер не лише коханці, не лише союзники — вони частина одного цілого, живої магії лісу.

Десь у глибині лісу вовк тихо скиглив, крилата жінка розправила крила, Серцебезний підняв голову — всі вони відчували спокій і гармонію. Ліс, який колись страждав і боявся, тепер був живим, об’єднаним і захищеним.

Торі і Варден дивилися одне на одного, їхні очі блищали від щастя, від тепла і від бажання залишитися разом. Вони знали, що попереду ще будуть виклики, інтриги і випробування, але зараз вони мали один одного, і цього було достатньо.

— Я люблю тебе, — прошепотів Варден, і його серце, тепле і відкрите, відлунювало прямо в серці Торі.

— Я теж, — відповіла вона, відчуваючи, як магія їхніх почуттів поширюється навколо. — І тепер ми завжди будемо разом.

Ліс тихо зашепотів у відповідь. Зелене світло їхніх сердець плавно розлилося по гілках дерев, по листю, по моху, залишаючи слід життя, любові та магії, який ніколи не зникне.

І в цю мить усе навколо стало ясним і спокійним: любов і єдність перемогли страх, темряву і самотність. Торі і Варден сиділи разом, їхні серця билися як одне, і ліс тепер назавжди знав: життя, любов і магія — нероздільні.