Торі

Торі відступила на крок і поглянула на Варденa. Його серце, яке колись було холодним і стриманим, зараз билося ритмічно, але… не зовсім звичайно. Вона відчула пульсацію, що відрізнялася від решти його відлуння — там ховався біль, приховані страхи і щось, що він не хотів показувати навіть собі. У цьому ритмі були таємниці, які він носив, немов важкі ланцюги, і вони тихо шепотіли про минуле, що йому боляче було згадувати.

Ліс навколо, звичний і спокійний хвилину тому, тепер ніби завмер. Шепіт вітру став тихим і обережним, а тіні дерев ніби нахилилися ближче, прислухаючись до ритму їхніх сердець. Торі знала, що зараз відбувається щось важливе — щось, що може змінити не лише їхні долі, а й те, що вони уявляли про світ магії.

Зупинившись, вона поклала руку на власну груди, відчуваючи ритм свого серця і тихе відлуння Варденового. Зелене світло її серця розтеклося тонкими хвилями, намагаючись торкнутися його серця, але не порушити межі. Кожна хвиля, що линувала від неї, була обережною і водночас сповненою напруги, немов живий подих лісу.

— Варден… — сказала Торі тихо, майже пошепки. — Твоє серце… воно не лише зачароване. Воно… страждає.

Варден опустив очі. Його долоні стиснулися, але він не відводив погляду. Його погляд був важкий, наповнений тінями минулого і прихованою тривогою, що давно не залишала його.

— Я… приховував це, — промовив він нарешті. — Роки страху і контролю, усе, що я робив… щоб не відчути, що можу втратити себе. Іноді я навіть думав, що темрява всередині мене — це я сам.

Торі відчула ритм його серця: воно було потужне, але хворобливо стримане, немов зачароване кайданами минулого. Зелене світло її серця обережно доторкнулося до його ритму, і на мить він здригнувся, ніби від легкого удару блискавки.

— Дозволь мені поділитися з тобою силою… — прошепотіла Торі. — Не для контролю, а для відчуття свободи.

Вона простягла руку трохи далі, і зелена енергія, як ріка світла, почала прокладати шлях до його серця. Варден відчув дивний прилив тепла, що повільно розтікався по всьому тілу, але поруч з ним спалахнули і тіні страхів — спогади, невисловлені слова і зраджені обіцянки, що боляче терзали душу. Він різко вдихнув, намагаючись втримати контроль, але Торі не відступала.

— Це не лише твоє серце, — тихо сказала вона. — Це частина того, ким ти став і ким можеш бути. Не ховай його від себе. Не відмовляй собі у праві відчути життя.

Її серце відгукнулося в його ритмі, м’яко, але настільки сильно, що Варден відчув теплий прилив, який проникав у самі закутки страхів і сумнівів. На мить темрява минулого відступила, залишивши лише ясне світло. Він ледве стримався, щоб не схопитися за серце, що давно відчувалося чужим.

— Це… — прошепотів він, — як ніколи раніше…

— Це ти не один, — відповіла Торі. — І ти більше не мусиш бути самотнім у своєму серці.

Вона відчула, як його ритм нарешті вписався у відлуння її власного. Зелене світло об’єднало їхні серця на короткий, але потужний момент. Ліс ніби здригнувся, і тіні навколо них повільно зникли, залишивши лише м’яке світло, що освітлювало їхні обличчя.

Але в глибині лісу щось рухнуло. Легкий шелест листя не був звичайним: він нагадував попередження, що хтось або щось спостерігає за ними. Торі відчула холодок по спині, і її серце стиснулося від передчуття небезпеки.

— Ми… не можемо залишатися тут надовго, — прошепотіла вона, відчуваючи, як Варден її обіймає, ніби захищаючи від невидимого ворога. — Хтось і щось відчули цей зв’язок… і вони не будуть чекати.

Варден стиснув її руку, і зелена енергія ще раз пробігла між ними, тепер змішана з адреналіном і тривогою. Він нарешті зрозумів: їхня сила — це не лише тепло серця, а й ризик, що приходить разом із правдою. І хоча він відчував страх, він також відчував щось нове — справжню надію.

Їхні серця билися в унісон, але тепер між ними стояв не лише союз, а таємниця, яку доведеться розгадати разом, навіть якщо світ намагатиметься їх розділити.