20

Нитка між ними натягнулася — не як пута, а як міст. Торі відчула, як крізь її серце пройшла хвиля чужої волі: стриманої, загартованої, знайомої до болю.

Варден був близько.

Не тілом — вибором.

— Не смій… — прошепотів він десь на межі світів, але його слова розчинилися в пульсі, що вже зливався з її власним.

Хранителька зупинилася. Вперше її ідеально врівноважена постать дала збій — нитки на мить заплуталися, серця на них почали битися не в такт.

— Ти впустила інше серце, — сказала вона повільно. — Це порушує рівновагу.

— Ні, — відповіла Торі. — Це повертає її.

Вона зробила те, чого не робив ніхто до неї: відкрила своє зачароване серце не для взяття сили, а для відгуку. Її пульс розійшовся хвилями, торкаючись кожної нитки, кожного полоненого серця.

Вовк завив — низько, глибоко. Його серце спалахнуло срібно-зеленим світлом і розірвало першу нитку.

Крилата жінка впала на коліна, коли кришталева клітка тріснула. Вогняний дух спалахнув рівним полум’ям — більше не диким. Навіть тінь здригнулася, коли її серце повернулося в груди.

Хранителька відступила.

— Ти не забираєш, — сказала вона з подивом. — Ти… зв’язуєш.

— Ні, — тихо промовила Торі. — Я нагадую.

У цей момент світ розірвався — і Варден увійшов у ліс. Не як наставник. Не як суддя. Як той, чиє серце більше не ховалося.

— Досить, — сказав він Хранительці. Його голос не був гучним, але магія лісу слухала. — Її серце не твоє.

Хранителька подивилася на нього — і вперше побачила тріщину в ідеальній оболонці.

— Твоє вже не повністю твоє, — відповіла вона. — Ти знаєш ціну.

Варден не відвів погляду.

— Так. І я готовий її заплатити.

Він зробив крок до Торі. Між ними не було дотику — лише світло, що з’єднувало два зачаровані серця. Не як кайдани. Як вибір.

Хранителька розчинилася, нитки зникли, залишивши після себе тишу — не мертву, а глибоку.

Ліс видихнув.

Торі похитнулася. Варден підхопив її — вперше дозволивши собі торкнутися.

— Тепер ти розумієш, — тихо сказав він. — Свобода — це не самотність.

Вона підняла на нього погляд.

— А ти розумієш, — відповіла Торі, — що твоє серце вже зробило вибір.

Між ними спалахнуло м’яке світло — не зелене й не холодне, а тепле, живе.

І десь у глибині лісу стародавня магія прошепотіла:

це лише перша звільнена нитка.