Торі

Побудження

Вона була звичайною.

Не обраною, не народженою з магією в крові, не тією, про кого складають легенди.

Просто дівчиною з людського міста, де про чари говорили пошепки або не вірили в них зовсім.

Її звали Торі.

Вона жила серед кам’яних будинків і ринкових площ, працювала, поспішала, втомлювалась — як усі. І ніколи не замислювалась, що її серце може бути чимось більшим, ніж просто органом, що б’ється в грудях.

Поки одного дня воно не відповіло.

Все почалося з тепла.

Не від сонця і не від людського дотику. Тепло з’явилося всередині, під ребрами, тихе й настирливе, ніби хтось запалив іскру там, де не мало бути вогню.

Торі зупинилася на ринковій площі, притиснула долоню до грудей.

— Тобі зле? — запитала торговка, подаючи загорнутий хліб.

— Ні… просто запаморочилось, — збрехала Торі, бо як пояснити те, чого сама не розумієш?

І саме тоді повітря змінилося.

Світ ніби напружився. Людські голоси стихли на півслові, а тепло в грудях спалахнуло різко й болісно.

Він з’явився на площі так, наче завжди тут був.

Владний — не в жестах, а в самій тіні, яку відкидав.

Сильний — спокійно, без демонстрації.

Харизматичний — небезпечно, так, що погляд тягнувся до нього всупереч волі.

Люди розступалися, навіть не усвідомлюючи чому.

Його очі — темні, уважні — зупинилися на Торі.

І в ту ж мить її серце відгукнулося.

Подих перехопило. Світ знову звузився до однієї точки — до нього. Вона відчула пульсацію в грудях, сильну, живу, ніби щось прокидалося після довгого сну.

Він підійшов ближче.

— Ти, — сказав він.

Одне слово.

І Торі зрозуміла: це був не вибір. Це було покликання.

— Я? — прошепотіла вона.

Його погляд став важчим. Таким дивляться ті, хто бачить більше, ніж дозволено.

— Ти не мала відчути це так рано.

— Відчути що? — серце билося так, ніби хотіло вирватися назовні.

Він нахилився трохи ближче, і вона побачила — на мить — тонке світло, що просочувалося з-під її долоні.

— Магію, — сказав він тихо. —

І тепер твоє серце вже не зовсім людське.

Торі відступила на крок.