Розділ 12: На передодні шторму

Ніч перед бурею прийшла в Гоґвортс не з тишею, а з глухим, низьким гудінням магічних щитів, що охоплювали замок напівпрозорою сферою. У підземеллях повітря стало таким густим, що здавалося, його можна було різати ножем.

Снейп стояв біля високого вікна кабінету, дивлячись на темні силуети Забороненого лісу. Його мантія була ідеально застебнута на всі ґудзики, обличчя — нагадувало застиглу маску з білого мармуру, але в його напружених плечах читалася шалена втома.

Т/І підійшла ззаду, не видаючи жодного звуку. Вона обережно обійняла його за талію, притулившись щокою до його спини. Северус здригнувся, відчуваючи це тепло, і на мить заплющив очі, дозволяючи собі розслабитися під цією невидимою бронею. Його рука накрила її долоню, стиснувши її з такою силою, ніби він намагався закарбувати це відчуття у пам'яті назавжди.

— Вони йдуть, — пролунав його голос хрипко і важко. — Темний Лорд зібрав усю армію біля межі бар'єрів. Дамблдор мертвий, мій обов'язок виконано до кінця, але тепер настав час найстрашнішої брехні. Я маю зайняти своє місце серед них, Т/І.

Вона обійшла його і стала навпроти, дивлячись у його чорні, бездонні очі, в яких тепер не було місця нічому, крім глибокої відданості й тривоги за неї.

— Я знаю, — її голос звучав спокійно, з тією незбагненною мудрістю, яка з кожним днем усе глибше вростала в її єство. — І я знаю, що ти мусиш зробити. Але пам'ятай: куди б ти не пішов, я залишаюся твоїм якорем. Ти не один у цій темряві. Навіть якщо я буду далеко, моя душа розділить із тобою кожну хвилину цієї війни.

Снейп провів долонею по її мідному волоссю, затримуючись на щоці, тремтячими пальцями торкаючись її шкіри — так, ніби боявся, що це останній раз, коли він може відчути живу людину, а не привид.

— Слухай мене уважно, — він нахилився ближче, дивлячись їй просто в очі з неймовірною, майже болючою інтенсивністю. — Коли почнеться битва, ти сховаєшся у Виручі-кімнаті разом із молодшими учнями. Не намагайся шукати мене, не намагайся грати в героїню на полі бою. Твоє виживання — це єдине, що тримає мене від остаточного падіння у прірву. Обіцяй мені.

Т/І слабо, але впевнено посміхнулася, поклавши свою руку поверх його пальців.

— Обіцяю, Северусе. Але ти теж дай мені слово. Що б не сталося, які б ролі тобі не довелося грати перед ним... повернися до мене.

Снейп нічого не відповів словами. Він просто пригорнув її до себе з такою дикою, нестримною пристрастю, зливаючись у поцілунку, у якому згоріли всі слова, усі страхи й уся їхня зруйнована війнами реальність. Це був поцілунок-клятва, сильніший за будь-яке магічне заклинання.

За стінами кабінету розлуןся перший глухий вибух. Бар'єр над Гоґвортсом задзвенів, як розбите скло.

Час вийшов. Снейп відсторонився на крок, його обличчя знову стало крижаним і закритим для всього світу — маска подвійного агента повернулася на своє місце. Він поправив комір мантії, кинув на неї останній, нестерпно глибокий погляд і безшумно рушив до дверей.

Т/І залишилася в порожньому, охолоділому кабінеті. Вона знала, що попереду вогонь і кров, але в її грудях більше не було страху. Знищена і водночас відроджена любов тримала її на ногах. Почалася битва за Гоґвортс.