Розділ 6: Відлуння Минулого та Вибір

Снейп завмер. Дотик Т/І був легким, майже невагомим, але для нього він важив як вирок. Його дихання перервалося, а рука, що лежала на стіні біля її плеча, мимоволі стиснулася в кулак. Він бачив у ній Лілі - у кожному вигині губ, у цій неприродній, майже магічній грації, - але в той же час він бачив Т/І. Ту саму дівчину, яка колись відчайдушно намагалася зрозуміти його темряву, а тепер сама світилася незбагненним теплом.

- Ти не розумієш, що робиш, - прохрипів він, нарешті відступаючи на крок. Його голос тремтів від придушеного гніву та невимовного відчаю. - Ти граєшся з силами, які не здатна осягнути. Це не просто зовнішність, Т/І. Це… це магічний відбиток. Можливо, це прокляття.

Він розвернувся і стрімко пішов геть, поглинутий власними тінями. Але Т/І не зупинилася. З кожним днем вона відчувала все менше «себе» і все більше «її». Вона почала пам’ятати речі, які ніколи не переживала: аромат дитячої спальні в Ґодриковій Западині, відчуття вітру на обличчі під час польоту на мітлі, якого ніколи не було.

Наступного вечора, коли він знову зачинився у своєму кабінеті, Т/І увійшла без стуку. Вона принесла йому книгу, стару і запилену, яку знайшла у Забороненій секції.

- Я знаю, чому це відбувається, - сказала вона, поклавши книгу на стіл. - Це не прокляття. Це магічний резонанс. Моя душа… вона була порожня, Северусе. І коли ти відкрив мені свою, вона почала наповнюватися твоїм спогадом про неї. Я стала твоїм дзеркалом.

Снейп повільно підняв очі. У них не було нічого, крім болю. - Це має припинитися. Ти зникнеш, Т/І. Ти розчинишся в моїй пам’яті, поки від тебе не залишиться нічого, крім мого привида.

Він вказав на книгу, на сторінці якої був описаний давній ритуал «Розриву Тіней».

- У нас є вибір, - холодно сказав він. - Або ми проведемо ритуал, який назавжди розірве наш магічний зв'язок. Ти повернешся до того, ким була - звичайною студенткою, що нічого не пам’ятає про мої таємниці, і твоя зовнішність стане колишньою. Ти будеш вільною, але ми станемо чужими назавжди.

Він зробив паузу, і в його очах на мить промайнуло щось зовсім інше - не страх, а благання.

- Або… ми продовжуємо. Ти приймаєш це переродження повністю, ризикуючи втратити себе, але залишаєшся поруч зі мною в цій війні, стаючи моїм єдиним якорем у світі, що горить.