Глава 2 . Холодні дотики слів

Вранці маленька Софія прокинулась із пухлими очима від сліз, обережно відкривиши двері своєї кімнати вона виглядала чи немає поблизу її батька якого вона боялась,переконавшись що нікого немає в коридорі,Софія обережно пішла на кухню де пахло яєшнею

-Доброго ранку доню.

-Доброго ранку матусю,як твої справи?

-Чудово доню,біжи умивайся,чисть зубки і хучіш снідати,тобі потрібно в дитсадок.

-Мамо ,а те тато?- обережно спитала малеча.

-Тато спить.

Не розуміючи чому,Софія відчула полегшення,і пішла робити те що мама сказала. Закінчтвши вона повернулась ,поснідала ,і швидко зібралась щоб покинути квартиру до того як батько прокинеться(після вчорашнього Софія його вже боялась).

Маленька дівчинка не хотіла до дитсадка,але розуміла що краще там ніж вдома ,де є батько,який хотів завдати їй шкоди. 

Сміх дітей,сонце ігри,Софійка відволіклась,але прийшла мама,і все повернулось,вона боялась іти додому,але все ж таки пішла, іншого дому немає.

Мати та доня прийшли додому, де був батько,в якого виходив бодун,він просто лежав і дивився телепередачу,мовчки,дивлячись в одну точку...

-Привіт татку!- перервала тишу дівчинка.

Не почувши нічого у відповідь вона повторила:

-Як твої справи?

-Чого ти хочеш від мене?- прозвучало настільки холодно ,що Софія вже й незнала що робити й сказати.

-Та ні нічого татку,я піду гратись,до Ані.

-Ніяких Ань,лазиш десь бл₴ть,порозпускали матні!

-Але татку чому,що я зробила?- жалісно відповіла донька,не розуміючи чому з нею так поводяться.

-Я сказав ні! Все! Іди !

Софійка пішла у свою кімнату та почала плакати,а мати її заспокоювала.

-Нічого доню,все пройде,він просто не в гуморі,не звертай уваги,не плач дурно.

Хіба ти не бачиш що нічого не добре,чому все так,у чому я винна ,для чого так зі мною, я ж просто хотіла погратись(подумала Софія).

Настав вечір,Софійка дивилась через вікно як діти грають класики,та сумувала,але вже не плакала,вона думала що ж буде далі...