5 Соломія

Що то за вишні, великі та спілі, аж чорні! А солодкі, ніби медом налилися, зімліли на жаркому сонечку, шкірка навіть трохи зморщилася, звичайно, не настільки, як у в’ялених яблук, чи копчених грушок, а ледь-ледь, просто стала не такою пружною, але ще не втратила свого блиску, стала ніжнішою та податливішою, так і проситься до вуст! Та де узявся отой джміль? Прогудів басовито, та й усівся на плече. Ще й лізе до шиї, хоч би не вжалив! Я вкинула жменю вишень у відро і хочу обережно прогнати від себе джмеля, а він, такий нахаба, своїми ніжками вже шкрябає по моїй ший, ще, не приведи Боже, вкусить! Мабуть, спробую його схопити, нехай вже краще вкусить долоню! От халепа! Я схопила його в жменю, зойкнула від гострого болю і… прокинулась під басовитий регіт…

наді мною стояв Стецько - то він сухою колючою гілкою шипшини водив по моїй шиї. От негідник!

-Ох і ледача ж ти, Солохо! - його очі з-поміж набряклих почервонілих повік дивилися на мене холодно і напружено, хоча великий вологий рот вишкірився в широчезній посмішці, демонструючі великі кінські жовті зуби.

-А тобі що? Йди собі геть! - мені не хотілося з ним розмовляти. Це ж треба було мені заснути в садку! Збирала собі вишні на вареники, на хвилиночку прилягла у тіньку перепочити - і ось тобі!

-Я до матері твоєї, щоб дала якесь зілля, бо бач, що з моїми очима діється! - він видер рукавом брудної сорочки носа, а потім ним же потер повіки. 

-То тобі божа кара, щоб менш у пазухи дівчатам заглядав! - я тим часом звелася на ноги і поправляла свій одяг.

-Вам як не заглядай - ще ображатиметися - нащо б ви ними тоді перед очима теліпали?

-Нащо? Щоб принадити бозна-кого бозна-нащо! А ти б краще очі свої беріг, щоб не повилазили!

-А ти зовсім не привітна! Не боїшся у дівках зостатися? - Стецько явно не збирався йти.

-Не боюся!

-А дарма не боїшся! Сватають покірних дівок, а норовливі сидять собі по кутках. От була б ти зі мною ніжнішою, або що, я б восени до тебе сватів заслав, - він ще ширше вишкірився,а його гострий, як будякове листя погляд, спустився з моєї шиї на груди, потім на завоськаний вишневим соком фартух, торкнувся босих ніг і знов уп’явся в груди. Під цим безсоромним поглядом мені схотілося зігнутися та десь сховатися. По спині пройшов холодок. Я підійшла до вишні, зірвала кілька ягід і поклала у відро.

-Сватів? До мене? Нащо тобі ледача жінка?

-Не бійся, в мене не будеш ледарювати. В мого баті є чарівна нагайка - не повіриш, які дієві ліки від лінощів! - його очі збуджено заблищали.

-Кажеш, дієві ліки? Я не помітила, щоб ті ліки тобі допомогли! - Стецько мені набрид, та треба було набрати ще трохи вишень.

-Чи ти дурна, Солохо? Нагайка - то ж для бабів! Мій батько на сина руку не підіймає! А от бабів треба вчити, щоб гарненько запам'ятали!

-Це він і матір твою б’є? 

-По-перше, не б’є, а вчить, щоб не лінувалася, інколи - щоб забагато не метушилася без діла. Та то рідко буває, бо мати вже зна своє місце. От невісткам частіше дістається. Бо такі мезмозкі курки - ні діла, ні роботи з них!

Я згадала вічно похнюплену бліду худу і сутулу Явдоху Севрючку, матір Стецька, і в мене стислося серце. Бідна Явдоха, що їй доводиться терпіти? Казали, замолоду вона була красунею, та з дитинства сирота. А як вийшла за Панька Севрюка - то швидко зів’яла. Сам Панько високий і незграбний, з хижим поглядом з-під кущистих вицвілих брів, з кривими жовтими зубами і великою кудлатою головою чимось нагадував голодного вовка. 

-То про що замріялася? - Стецько боляче хвоцьнув колючою шипшиною по моїй голій литці, - Чи я тобі не подобаюсь? - він огидно вищирився, коли від несподіванки підстрибнула.

-Що ти твориш? Бач, ти мене зранив! - з маленької ранки на нозі потекла тонюсінька червона цівка, - І справді, ти мені не подобаєшся! Іди звідси, Стецьку!

-Ой, чи й не рана! Лиш трохи зачепив ненароком. Кажеш, до тебе треба ніжніше торкатися? І чим же я тобі не подобаюсь? Може, ще скажеш, що не гідний тебе? Чи й не принцеса! 

-Зажди, я чула, що Пелагея хвалилася, що чекає від тебе сватів. Гарна дівка!

-Палажка? То ж хвойда! Ніяких сватів від мене вона не дочекається! От я їй поясню, щоб не патякала зайвого! - Стецько зі свистом розсік повітря своєю колючою лозиною. 

-А в чому справа? Чим вона тобі не пара? - я з цікавістю спостерігала, як кривиться обличчя Стецька.

-Я ж сказав: бо хвойда! Збезчещена вона! 

-О Боже! - я від несподіванки прикрила долонею рота, - Хто тобі сказав? На дівчину, мабуть, наклеп зводять, а ти отакої!

-Ох і дурепа ж ти! Ніхто не казав! Я сам знаю!

-Звідки? - тут я підняла очі на його обличчя скривлене бридкою посмішкою - і зрозуміла, - Ах ти ж! Мерзотник!

-Я мерзотник? - він зірвав вишню, повільно роздавив її своїми жовтими зубами, так, що сік змочив нижню губу, а потім облизав її язиком, - А в тебе язик без кісток! Баби з такими брудними язиками частенько отримують на горіхи! Я беру те, що дають! Хто винен, що вона давалка?

-А якщо вона понесла від тебе? Може бути, що твоя дитина в неї під серцем!

-Під серцем? В цієї дурепи? Це мене не обходить! Якщо байстрюченя народиться - то не мій клопіт! Зрозуміла? І чого ти за неї так хвилюєшся? Чи сама вже дірява? Давай зараз перевірю! То така гарна забавка - оте перевіряння! Люблю дівок перевіряти! - він ступив до мене крок і простягнув руку. В ту саму мить мене покликала мати: 

-Соломіє, доню, йди до хати!

І я, підхопивши відерце з вишнями, побігла на її голос.

У дверях я мало не збила з ніг тітку Горпину - нашу далеку родичку, яка жила в містечку, бо прислужувала пані Лідії.

-Ой,Солошко! - вона манірно підібгала губи, - Не зчулися, як ти вже дівкою стала! Ти помалу бігай, бо воно до добра не доведе! До завтрього! - і пішла собі геть.

-Мамо, що їй від нас треба?

-Пані Лідія вимагає, щоб я негайно йшла до неї…

-Нащо?