Ліна
—Що?!!!
—Те що чула. Виходи за мене. -серйозно сказав він.
—Ти жартуєш?
—Я сказав дуже серйозно, щоб зрозуміти, що це не жарт. -сказав він, підходячи до мене.
—Я напевно піду вже. У мене ще одна співбесіда.-сказала я, відходячи назад маленькими кроками ближче до дверей.
—Стояти! -строго наказав він.
Я не послухалася його і бігла, як могла. І біля виходу я зіштовхнулася з красивою дівчиною з довгим світлим волоссям.
—Вибачте. Я випадково вас зачепила.-тихо сказала я.
—Все добре. Ви впорядку? -запитала дівчина лагідним голосом.
—Так все добре. Дякую за турботу.
—Ти дуже хороша і красива. Мене звати Вероніка. Можна просто Ніка. А тебе як? -запитала вона посміхнувшись, і протягнула руку.
—Я Аліна. Можна просто Ліна. -і протягнула їй руку.
—Чудово. Ти дуже красива і привітна. Думаю ти підходиш.
—Почекайте. Я ці слова вже сьогодні чула і до добра це не призвело. Тому запитаю, для чого я підхожу?
—Пішли зі мною і дізнаєшся. —вона взяла моб руку і повела за собою.
Я не зрозуміла куди ми йдемо. Коли ми підійшли до кабінету я вирвала свою руку із її. Але вона відкрита двері і підштовхнула мене у кабінет.
—Брате, дивися кого я знайшла! -сказала вона, не даючи мені вийти із кабінету.
Він піднімає свій погляд і дивиться на мене, посміхаючись.
—Ну що? Ось ми і знову зустрілися. Тільки 15 хвилин минуло, а ти вже скучила? -з хитрістю запитав він.
—Не скучила! -строго відповіла я.
—Ви знайомі? -запитала Ніка.
—Так. Це та дівчина, яка тільки що втекла від моєї пропозиції.
—Чому ти втекла? Він багатий, красивий, розумний. Чого то і ще треба? Любові? Так це прийде із часом.
—Не любові. Поваги. -сказала я.
—Поваги? -запитала Ніка.
—Так поваги. Він не сказав свого ім'я, не запитав мого, а вже пропозиції робить Ми ж навіть не знайомі. -сказала я.
—Я Артем. А тебе як? -запитав він.
—Я Аліна. Можна просто Ліна. -відповіла я.
—Ось і познайомилися! А тепер вийдеш за нього? -запитала Ніка.
—Нізащо. -різко відповіла я
—Тоді мені влаштувати проблеми твоїй подрузі?А може Її сім'ї, яка тебе так добре прийняла? -подивився на мене він із викликом.
—Звідки ти це знаєш? -сказала тихо я, подивившись йому в очі.
—Ти думаєш я б запропонував одружитися будь-кому? То як ти згодна? -запитав він з посмішкою.
В цей момент Вероніка дивилися на нас з великою цікавістю.
—Я згодна. -коротко відповіла я.
—Ось і добре. Поїхали знайомитися з батьками —сказала Ніка.
—Їдемо. -коротко сказав Артем.
Він підійшов до мене, взяв за руку і вивів із кабінету.