априкінці життя Томас Манн нагадував людству про світлі традиції людинолюбства... Говорив уникаючи властивих його стилю довгих насичених іронією періодів... Відтепер висловлювався короткими фразами, повсякденно-простою мовою...
Не було вже в його статтях та виступах і догматичного спрощення питань, які давно склали ядро його роздумів про людей і світ. І в цій простоті його почуття виявилися переконливіше і тактовніше, ніж у патетичних фразах про любов до батьківщини та людства...
Наприклад уривок з його передмови до стокгольмського видання двадцяти п'яти томника: «… Адже цієї війни можна було уникнути... І сам факт, що вона вибухнула – тягар на нашій совісті...».
«Це, можливо, забобони, – каже він невдовзі, – але в мене таке почуття, що книги, які взагалі могли бути надрукованими в Німеччині з 1933 по 1945 рік, зовсім нічого не варті. І краще їх не брати до рук. Від них невіддільний запах ганьби та крові…»