Томас Манн І Життя На ЧарІвнІй ГорІ
Колеса історії
Мрії письменників, праці письменників гуманні. Вони для людей, епохи і Бога.
Але колеса історії своїм ходом кидають і кидають епохи і юрби людей на смерть серед руїн...
Не доводиться ждати покою і самоти. І мислі, і часу закони кермують, невблаганно. На тлі сірого неба, що відбивається від холоду замерлого суспільства...
Не страждати від цього здатні лише тупість чи поборники конюнктури... Останні часто використовують будь-яку ситуацію в особистих цілях, холоднокровно наче змії. І тут на згадку рядки Шевченка…
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.[1]
... не будь притулку фантазії, — зізнавався Томас Манн, — не будь, творчості, мистецтва — того, що знову і знову після кожного закінчення кличе далі, до нових пригод і нових хвилюючих спроб, ... я б не знав, як жити, а не те що давати поради…
[1] Тарас Шевченко «В Казематі».
#2074 в Сучасна проза
#1135 в Фантастика
#188 в Антиутопія
Відредаговано: 04.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
