Роман «Доктор Фаустус» — може, найбільший свій твір, Томас Манн створює в 1947 році. Наприкінці життя письменник повертається до продовження своїх колишніх нарисів... Так колишній етюд, розпочатий ще сорок років тому, ускладнився і перетворився на шедевр правди аж до пророцтва...
За словами автора — це «осад» його творчих випробувань та оман... Але, водночас — мудрість, що викристалізувалась після «осаду», заповіт письменника…
«Крила обдурили нас. Нам судилося не те. Війну не можна було виграти швидким наскоком, — як і ті, хто залишався вдома, ми не знали, що це означає. Ми не розуміли, чому світ так бурхливо радіє наслідкові битви на Марні, не розуміли, що через ту битву блискавична війна, на яку ми сподівалися, оберталася в затяжну війну, якої ми не витримали. Наша поразка для інших стала вже тільки питанням часу й коштів, — якби ми були збагнули це, то могли б скласти зброю і змусити своїх вождів до негайного замирення; але й серед них, мабуть, лише дехто потай про це здогадувався. Навряд чи вони усвідомлювали, що час воєн, які можна локалізувати, минувся й що кожен похід, на який ми нібито змушені будемо зважитися, неодмінно переросте у світову пожежу. Але в ній ми мали на своєму боці переваги внутрішньої позиції, схиляння перед війною, піднесеної готовності до неї, міцної авторитарної держави, які давали нам можливість блискавично здобути перемогу. Варто було їх проґавити — а нам судилося їх проґавити, — і хоч би ми що вчинили протягом років, наша справа в засаді наперед була приречена на невдачу: цього разу, наступного, завжди.
Ми цього не знали. Повільно, в муках ми осягали правду, і війна, що загнивала, ниділа, тонула в злиднях, хоч коли-не-коли, щоб підживити надію, і спалахувала облудними напівперемогами, — ця війна, про яку я також казав, що вона може бути лише дуже короткою, тривала чотири роки. Чи треба тут докладно згадувати про деградацію і прострацію, про вичерпання наших сил і матеріальних цінностей, про убогість нашого життя, про нестатки, погані харчі, про моральний занепад внаслідок злиднів, про поширення злодійства, а водночас — грубе розкошування розбагатілої черні?…» [1]
Да… Роман цей репрезентує розрахунок поета з власною, культурою та філософією, буржуазною. Тенденції епохи підсумовуються тут у символічний і поетичний спосіб.
Востаннє Томасом Манном буржуазна форма існування, її виправдання та її відповідальність серйозно досліджуються… І разом із цим пов’язуються з долею та катастрофою нації.
Бо шлях головного героя роману Леверкюна, був хибним… Цей шлях довів не лише його до божевілля, але й увесь народ до катастрофи… Адже, диявол, якому він присвячує себе, — володар варварства…
І водночас письменник виносить нищівний суд над мистецтвом… Мистецтвом, яке вступає в диявольський договір інтелектуальної самоізоляції. Ізоляції від суспільства, замість того, аби «розумно подбати про те, що потрібно на землі, аби там було краще».
Музичний роман?
Так.
Але задуманий і втілений як культурний та епохальний…
[1] Томас Манн, «Доктор Фаустус», переклад Єв. Поповича, К.1990., стор.334.