Корабель минулого

Корабель минулого, навантажений вихором спогадів – то мій Харків.

Там легкий вітерець моєї пам`яті збирає ще кольорові нитки у тугий пучок… То пучок шовкового волосся Наташі, можливо…  Затим – розтріпує… Перетворюючи спомини на вранішні туман. Я вже плутаюсь у тих вуличках і закувулках… Проспект Леніна перетворюється на Ленінський проспект, вулиця двадцять шостого партз`їзду на вулицю Бориса Чичибабіна…  Так, я пам`ятаю цього поета… Можливо, найбільшого і найвеличнішого. Прикраси Харкова… Звісно – його люди.  Шляхи минулого захоплення, довгі, мов Полтавський шлях... Ні, не минулого… Вічного. Адже, все те живе у мені. У моєму серці. У моїй душі. Природна і єдина правильна сполучна ланка між нинішнім днем ​​і минулими днями... А найголовніше, з тим, майбутнім... А люди, якими б вони величними не були, існують без розрахунку на вічність… Не розраховується на вічність і любов між людьми... Але ж можна мріяти. А мріяти означає перебувати в русі...

Ми рухалися вперед. Ми всі вечори блукали рідним Харковом.  Ми самі –самісенькі… Ми – тоді ще молоді, дуже молоді люди. Люди ще звичайні. Нічим не показні. Окрім своєї краси молодих років.  Присмак старих каменів Пушкінської і нових троянд саду Шевченка… Прості бульйони кафешки «Пулемета». Неквапне смакування морозивом у «Кристалі»… І розмови, розмови…

Минуле перебуває в сфері відчуженої від нашого світу, світу війни і величезних втрат... Але все ж таки складає його частину... І ми, здається мені, з нашою пам'яттю, перебуваємо напередодні буття майбутнього. І хочеться вірити, доброго... І тому всім нам і належить робити те, що в наших силах...

І потік спогадів, як світовий потоп... Без берегів і без перешкод...

І, між іншим, а може і в першу чергу, про книги Томаса Манна «Доктор Фаустус» і «Чарівна гора» як про романи-підсумки, романи-розрахунки з епохою, що йде... Або вже минула...