9.

Зранку за спільним сніданком старих друзів, до якого доєдналася, як і декілька останніх днів поспіль, Абела Десандре, панує дивний настрій, що мало відповідає ситуації. Хоч за вікнами панує справжній крижаний буревій, з відведеного Асперою терміну збігло вже десять днів, а у стрічку новин страшно зазирати, всі перебувають у збудженому настрої, раз по раз відпускаючи жарти на межі дозволеного і весело із них сміючись.

І справа ось у чому: за столом, як і всі останні дні, немає Паскаля Кіньяра.

Як швидко з’ясувалося, будівля, що її зробили осередком проекту «Блакитна Мара», була штаб-квартирою, житлом, тренувальним табором, і так далі, січового спецназу – Цудзіґірі. Хоча самі вони не часто з’являлися у корпусі, де розмістили проект, все ж вони були повсюдно навкруги. Босоніж крокували засніженим двором, а інколи тупотіли сталевими ногами у своїх багряних двометрових броньованих екзокостюмах, ризикуючи необережним рухом розмазати по стіні котрогось із учасників проекту, що йшли поруч у своїх справах. Одна із сусідніх будівель була повністю відведена під десятки боксів для тренувань у симуляціях. Нічим подібним не могли б похизуватися навіть найбільші і найзаможніші заклади Бітанги. В іншому корпусі розміщувалися тренувальні і тренажерні зали. В один із таких ходили підтримати форму охочі з числа членів «Блакитної Мари». Паскаль же проводив в ньому практично весь вільний час, миттєво ставши серед Багряних ледь не своїм. Його неймовірне тіло і зріст викликали в воїнів повагу і заздрість. Іван Доломаха не любив опинятися поруч із Кіньяром, бо тоді ставало помітно, що татуйований велет на декілька сантиметрів вищій і ширший у плечах.

В тому залі і сталося те, що всім, давлячись сміхом, переповів згодом Деварайан.

Як тільки Паскаль одного дня зайшов до величезного приміщення, наповненого спітнілими Багряними, гуркотом тренажерів, музикою і гучними голосами атлетів, його погляд міцно приклеївся до однієї із Багряних дівчат. Рай розповів, що помітив, як Кіньяр завмер на добру хвилину, ніби побитий громом, прослідкував його погляд, і одразу все зрозумів.

Дівчина, як і багато хто із Цудзіґірі, як, за збігом, і сам Паскаль, мала гладенько поголену голову із густим пасмом фарбованого у блакитне волосся на потилиці, сині очі, міцне й треноване, але одночасно граційне і спокусливе тіло, ледь прикрите парою крихітних предметів одягу, дещо невідповідне професії вродливе й миле обличчя, що його не здатні були зіпсувати навіть страшні гримаси, що дівчина робила, рухаючи вантажі на тренажері. Носила чорний шкіряний чокер на довгій шиї так же постійно, як Деварайан – окуляри від сонця. А ще – вона була, як і Паскаль, вкрита мальовничими татуюваннями з голови до ніг.

Не пройшло і пів-години, як вони із Паскалем посварилися за тренажер. Причому Рай вважав, що правий в тій ситуації був саме Паскаль, а Ома – так звали дівчину – його навмисне провокувала.

Ситуація вирішилася тим, що Кіньяр поступився. Та ще за двадцять хвилин вони зчепилися знову. Хтось когось недбало зачепив ліктем. Поки вони стояли посеред зали і люто кричали одне на одного, рух і гамір у залі майже вщух, всі зацікавлено дивилися на сварку. Хтось зробив музику тихіше.

Сварка не минулася без наслідків. За десять хвилин Паскаль та Ома вийшли на татамі, аби у двобої голіруч виплеснути свій негатив. Хоча Деварайан стверджував, що вже тоді було ясно – це кохання з першого погляду.

Паскаль поважав Ому за те, що після двадцяти хвилин чесного бою вона вклала його на лопатки за всіма правилами, хоч і була ледь не втричі легша за нього. Ома поважала Паскаля за те, що, всупереч очікуванням, він вистояв проти однієї з найсильніших Цудзіґірі двадцять хвилин, навіть не будучи Багряним.

Тож того ж вечора Ома вклала Паскаля на лопатки вдруге – вже у його кімнаті.

Саме із тим, що почалося з того часу, і були пов’язані перчені жарти, змовницькі посмішки і веселощі присутніх на сніданку цього ранку.

Паскаль та Ома за будь-якої наготи тепер зачинялися у Кіньяровій кімнаті і влаштовували такі затяті тренування, що ніякі стіни і двері не здатні були завадити всім сусідам, включно із мешканцями сусідніх поверхів, за бажання порахувати скільки разів сьогодні пара одночасно досягала вершин блаженства. Хоча рахувати було марно – будь-хто давно збився б із ліку. Все це продовжувалося днями і ночами, під роздратоване буркотіння Енссена, який стверджував, що Паскаль чомусь почав нехтувати своєю роботою у проекті, хоча всі решта сперечалися із капосним норвежцем, і говорили, що він не правий – Паскаль виконує не менше роботи за інших, а його дозвілля – це його особиста справа.

• Справді? А як з приводу того, що я вже тиждень не можу виспатися через цей непристойний… шум?! – вигукував Бьйорнар.

На що кожного разу Рай, Дерек чи Блейк рекомендували йому також знайти собі дівчину.

Звуки втіх Паскаля і Оми у ліжку стихали вже під ранок. Ось чому останніми днями Кіньяр постійно пропускав сніданки у Шарлотти, Каті та Іві.

• Як вони примудряються робити це стільки разів кожного дня? – рожевіючи задає риторичне питання Катя. – Як це взагалі фізично можливо?

Шарлотта всміхається і таки відпускає репліку у відповідь:

• Кохання робить дива. Я б так сказала.

Кажучи це, вона не задумуючись бере і легко стискає руку Іві, що сидить на диванчику із нею поруч. Томас дивиться на трьох дівчат – він досі не розуміє як працюють сталі трійки. Чому, наприклад, Катя не ревнує зараз до Іві. Та, схоже, в них трьох все добре, як ніколи. Він вкотре помічає як буйно розквітла краса Алори останнім часом. Як дбайливо вона вдягається у гарні просторі шати, і прикрашає себе сріблястою біжутерією та десятком плетених і металевих браслетів, які неймовірні зачіски – все нові й нові що не день, виплітає із свого довгого майже білого волосся. Яким внутрішнім світлом сяють її бузкові очі.