8.

Ввечері гори знову починає заливати довготривалий холодний дощ. Вода струмками ллється скелями, стінами чорної башти, стікає поверхнями блакитних куль, у яких у незручних позах завмерли двоє воїнів. Світло сотень ліхтарів грає у мутних глибинах куль Блакитної Мари, ніби у велетенських сапфірах. На пригорку біля лісу у широких плащах із капюшонами стоять Томас, Джіро, Байрак і старий Генкічі, споглядаючи бурхливу діяльність внизу, на широких луках між лісом і баштою. Там діловито походжають чи переїжджають у кабінах будівельної техніки десятки людей у багряних плащах. Але ще більше там різноманітних роботів, що швидко збирають величезні будівельні 3D-принтери, і величезних машин. У спалахах, скоординованих рухах машин і роботів, притлумленому гуркоті і вигуках людей на очах постає величезний будівельний майданчик, де невдовзі виросте новий форпост Багряних.

Поки підмога на кількох БКР дісталася башти, від хмари дронів, флабеля самозваних правоохоронців, їх таємничої зброї і тіл їх самих – не лишилося і сліду. Все, що вказувало на нещодавні дивні події – дві темно-блакитні кулі і вщерть подовбані невідомими інструментами стіни башти, які рій дронів намагався зруйнувати, ніби вигризаючи по шматочку, аби дістатися людей всередині.

Блейк був правий у своєму припущені – знайомий Інспектор не знайшов імен і номерів значків офіцерів Баррі і Маджиді у базах Чорного Генсу.

Спроби забрати із собою кулі із «замороженими» людьми були безуспішними – ніякі зусилля найпотужніших кранів не здатні були на жоден мікрон зрушити кулі з місця. Тож Байрак, що прибув невдовзі, пішов неординарним шляхом. У Раду Куренів і Раду Дванадцяти надійшов рапорт про масований прорив Гиді у новому несподіваному місці, що давало Багряним повне право прикрити цей фланг новим гарнізоном у новому форпості. В одному з ангарів якого і опиняться завмерлі Багряні, аж поки не буде знайдено способу їх звільнити.  

• Байраче, - каже Джіро. – Скільки в нас союзних куренів станом на зараз?
• Якось забув порахувати. – каже Курінний Фуджівара.
• Двадцять. – усміхається Мацудайра. – А тепер буде двадцять один!
• Новий курінь? Тридцять шостий? Якось я про це і не подумав. Давно такого не було. Нове ім’я, новий Даймьо…

Джіро задоволено сміється:

• Новий початок. Новий час. Хоч все іде прахом – але Багряні плювати хотіли на шторм і хитавицю! В Північному союзі саме досягли повноліття декілька десятків молодих лисів. В Пеклі ще більше. Час дати їм роботу і новий дім. Плюс додаймо по десятку-два досвідчених воїнів із кожного великого союзного куріня.

Лиси. Томас розуміє, що мова йде про прихованих дітей, на кшталт тих, що вони із Емблою бачили в храмі Окурімоно. Але Пекло? До чого тут Пекло?

• Ти сказав, у Пеклі підросли молоді воїни? Я не розумію – яким чином? – здивовано питає в Джіро Томас.

Всі присутні повертають до нього обличчя і дивляться здивовано і трохи іронічно.

• Я гадав, у тебе якісь близькі стосунки з моєю донькою, Томасе. – усміхається Байрак. – Невже вона не розповідала, яким чином ще у вісімнадцять стала відомою на всю Аґарту і найпопулярнішою людиною серед Багряних?

Томас лише знічено мовчить, не маючи чим відповісти.

• Ну то запитай її при нагоді. – тільки й каже Курінний. – Ходімо. Більше нам тут робити нічого. Генератор поля майже зібрали, тож скоро напнуть купол, аби дощ не заважав працювати. Ну, і від непрошених гостей також.

Четверо людей вирушають схилом донизу, аби приєднатися до Блейка, Паскаля, Аярі і Шарлотти, і разом повернутися на Січ. Томас передчуває чергову безсонну ніч – в них знову додалося інформації для роздумів. Тим часом, він майже фізично відчуває, як стіна невблаганного часу наздоганяє, загрожуючи розчавити будь-якої миті.

Ночі ставали все холоднішими. Вже дві доби поспіль температура на Січі перед світанком опускалася до одного-двох градусів нижче нуля. Дерева стрімко скидали листя. Калюжі встигали вкритися тоненькою корочкою криги, а на гілочках злякано принишклих кущів, стеблах і пелюстках квітів, дахах і флабелях з’являвся легкий білий наліт інію, що його не бачили в Аґарті ще ніколи за всю її історію. В деяких секторах температура падала до мінус семи, в Сибіру другий день поспіль ішов сніг.

Аґарта, втомившись чекати пояснень від німотної Ради Дванадцяти, жила день за днем, намагаючись пристосуватися до нової реальності. Виробничій Генс був завалений замовленнями як ніколи досі. Всім водночас знадобилася безліч досі небачених речей – від теплого одягу до снігоприбиральної техніки.

Лоялісти не видали звинувачених у вбивстві Багряних. Це означало лише одне – треба було день за днем продовжувати безглузді перемовини, хоча обидві сторони розуміли – попереду війна. Перша війна в Аґарті, якої не відвернути. Тож треба готуватися і намагатися, аби все обмежилося швидкою штурмовою операцією заради відновлення законності і торжества справедливості. Або ж сподіватися на дослідників проекту Блакитна Мара – від їх успіху, від того, чи зможуть вони вчасно розібратися у таємницях Аґарти і зібрати незаперечні докази – багато чого залежало. Можливо, оприлюднення сенсації здатне було зупинити війну…

А ще, з двотижневого терміну, що надала дослідникам на роздуми загадкова Аспера, збігло вже чотири дні. Всі розуміли, що час летить стрімко, і останній день для «так» чи «ні» не за горами. А між тим, все що їм залишалося – працювати як скажені без сну і відпочинку, намагаючись з’ясувати всю правду ще до того, як настане час приймати рішення. Бо кожен новий день приносив нові відкриття.