7.

Невеличкий, затишно округлий, із панорамним прозорим дахом, флабель Зеленого Генсу Екосистем із символом дубових листочків на борту, граційно виплив із досить вузької гірської ущелини, прямуючи до гористого пагорбу. На пагорбі, порослім смереками, увінчанім короною із іржавих скель, самотньо стриміла чорна башта. Її обрали саме через те, що в цих краях майже ніхто не бував – лише Зелені з бригади технічного обслуговування раз на три місяці, або ж молоді туристи із палатками. Та в таку погоду сюди могло занести хіба що відвертого екстремала. Після нічного холоду над соковитими зеленими луками в долині пливли пасмами й потоками тумани, безперервно сіялася крижана мжичка.

• Мальовнича місцина. В гарну погоду тут, мабуть, дуже непогано. Можна усамітнитися, поспілкуватися із природою. – каже Блейк, але якось без ентузіазму у голосі. Всім відомо, що ніякі ватри й палатки на природі не замінять йому барвистих вогнів Бітанги.
• До того ж - найсамотніша башта на чотири найближчі сектори. – киває Аярі, з азартним блиском у чорних очах роздивляючись башту й околиці.

Ширлі скептично хитає головою:

• Ось тільки це нам не надто допоможе. За планом обслуговування цієї башти – лише за три тижні. Звісно, доступ я забезпечу, але у Генсі про все дізнаються і потім будуть питання що я тут в біса робила…
• Давай так. – сміється Блейк. – Звертай все на мене. Скажеш – була із приятелем на природі і вирішила провести йому екскурсію, аби помилуватися видами з оглядового майданчику на верхівці!

Ширлі з вдаваною огидою морщить носа і, обіграючи прізвище Віла, каже:

• Хочеш, аби на моїй репутації виникла чергова чорна пляма?

Більшість присутніх всміхається, чи сміється, окрім хіба трьох мовчазних Цудзіґірі та Паскаля, що у задумі почісує вкриту полінезійськими візерунками лискучу голову.

• От вам весело – а я ніяк не зрозумію: де у цій башті можна розмістити термоядерний реактор? Біс із тим нейтринним генератором, хоча і його нікуди впихати. Але реактор! Просто неможливо. Скільки не дивився креслення – там просто немає для нього місця!
• Навряд чи варто довіряти кресленням, що ними послуговуються Зелені. Там може бути вказано лише те, що їм варто знати. – заперечує Томас. – До того ж я ладен повірити у що завгодно, коли мова йде про справи рук невідомих, що збудували гіга-двигуни, здатні штовхати цілу планету і непомітно заморозити Аґарту на чотириста сорок років! Вони могли зробити обладнання мініатюрним. Або ж реактор заховано в горі під баштою.

Паскаль хитає головою:

• Та це зрозуміло. Але кабелі, що підводять живлення для такого обсягу енергії – дитячий легіт. Це як спробувати пропустити Ніагарський водоспад через садовий шланг.
• Знову ж таки – якщо на кресленнях не намальоване одне, а в реальності виявиться інше. Для того щоб розібратися, ми тут і є. – підсумовує Том.

Флабель сідає за баштою, з усіх боків прикритий від стороннього ока скелями чи лісом. Відкриваються двері, і в салон негайно віє холодний і вогкий вітер.

• Дідько. – бурмоче Паскаль. – треба було вдягнути шапку. Бісова холоднеча.

У зеленому комбінезоні велет виглядає як малюк-переросток, і коли Томас уявляє до того ж на його голомозій голові зелену в’язану шапочку – його розбирає сміх. Блейк, зістрибнувши у мокру, притиснуту до землі дощем і холодом траву, розкладає свій стек на всю довжину і наставляє на башту.

• Ну ж бо, подивимось. В Старшого Інженера є декілька примочок, про які вам, дітки, не розповідали.

Він повільно проводить стеком у повітрі згори донизу, вивчаючи начинку башти на проекції прямо на власних сітківках. Тоді хмикає, відволікається, аби ввести якісь налаштування у свій масивний професійний смартлет, змахує рукою, і над лукою виникає зменшена проекція башти, що демонструє усе, що є всередині.

• Ось воно – прямо внизу, на рівні поверхні. З того боку – вхід для персоналу Зелених, роз’єми для закачування реагентів у баки, ліфт нагору – до фільтрів. А навпроти нас – приховані дверцята, а за ними – комірчина. Бачите? А тепер дивіться на електромагнітні поля. Хоч і екрановані – але бачите що коїться? Непогана потужність!
• Але приміщення замале! – дивується Паскаль. – А де реактор? І ніяких кабелів вниз не видно!

Блейк вимикає проекцію недбалим помахом руки і спирається на стек, ніби на палицю.

• Чув що Том сказав про вмілі руки невідомих? А що як там не руки, а мацаки, щупальця?

Паскаль лише маше рукою. Його дратує все, чого він не розуміє.

Том, Ширлі, Блейк, Аярі та Паскаль у супроводі трьох кремезних Багряних, що виглядають особливо по-дурному у зелених комбінезонах із листочками, але із плазмовими рушницями, наближаються до підніжжя чорної башти із сторони, протилежної від звичайного входу, і роздивляються стіну.  

• Дійсно дверцята. – зауважує Шарлотта, присівши навпочіпки і придивляючись до ледь помітної, тонкої, як волосина, щілини. – В такі, здається, хіба що мала дитина пролізе.
• Або хтось із мацаками! – з іронією вставляє Паскаль.
• Ну і як нам її відкрити – хоча б зазирнули. – з сумнівом тягне Ширлі.