3.

Мабуть, Томас та Ембла порушують купу протоколів безпеки, зустрічаючись за межами будівлі, де під суворою охороною тримали особливо цінних гостей Багряних. Байрак не зрадів би, якби дізнався. Хоча, скоріш за все, він знає – думає Том. Але йому насправді байдуже.

Кімнату оповиває приємний напівморок. Високо над головою Тома замість стелі – велике похиле вікно, яким мальовничо струменіє вода. Після затишшя вдень, ввечері хмари проливаються гомінкою зливою. Останнє скупе світло дня, проходячи крізь ці струмені, робить все у кімнаті тремтливим і синім. Синє і сіре – ось кольори Січі, думає Том. Такою він її і запам’ятає.

А ще – золотою і блакитною, як очі дівчини, що дивиться зараз на нього із під обважнілих повік, поклавши голову йому на груди.

Том поволі піднімає знесилену долоню і торкається хвилястого, сплутаного волосся Ембли. Проводить долонею по її голові, відчуваючи шовковий дотик і тепло. Тоді рухається нижче, обережно гладить вузьку прохолодну спину дівчини. Вона зітхає і заплющує очі. Він відчуває її подих на своєму обличчі. Вона ледь-ледь всміхається. Здається, вона ось-ось порине у сон. Здається, Томас теж ледь тримається на краєчку глибокого солодкого озера сну в її обіймах. Він не закриває очей лише тому, що тоді більше не бачитиме обличчя Ембли.

• То чим закінчилася історія із цим Кросбі? – питає дівчина, знову привідкриваючи сонні очі.
• Я вступився за нього і примусив решту облишити його в спокої. Не ясно, кому він заприсягся не розголошувати одну із страшних таємниць Аґарти – але, гадаю, треба поважати людину, що вміє тримати язика за зубами. Зрештою, він правий – вірогідно, скоро ми самі дізнаємося те, про що він мовчить.
• Це якесь таємне товариство? Тамплієри, масони? – всміхається Ембла.
• Або товариство Пласкої Землі. – сміється Том і собі. – В нього на перстні написано «Аспера». Щось мені підказує, що такий перстень в Аґарті не один.
• То може, ви випадково натрапили на тих, хто за всім цим стоїть?

Томас деякий час не відповідає, мляво намагаючись зібрати думки до купи. Як же хочеться спати… Вони майже не спали минулу ніч, коли все сталося вперше…

• Не думаю. Скоріше – гурток людей, що стикнулися із дивними фактами, виконуючи обов’язки в своїх Генсах, або ж знайшли якісь старі матеріали. А дізнавшись, що ми всі не на Землі – вирішили зберігати цю таємницю. Здається, їм відомо далеко не все. Якщо пригадуєш, ми вже якось припускали, що такі люди мають десь бути.
• То що ти вирішив. Як їх розділив ввечері?

Томас зітхає.

• Енссен, Блейк і Кіньяр займуться картографією планетоїда з усіма порожнинами і енергетичними аномаліями. Брахмі, Імада і Морі працюватимуть на резервному нейтринофоні, намагаючись розібратися із природою, а також джерелами і точками призначення нейтринних сигналів. Брахмі там буде дуже доречний з його майстерністю у роботі із великими масивами даних. Флері, Остапенко і Алора міркуватимуть над Блакитною Марою, часом, технологіями стазису організмів і всім із цим пов’язаним, плюс Ширлі та Іві спробують подивитися під новим кутом на штучну еволюцію… ксено…біомів. Це, ніби, не горить, але їм ніхто не зміг би зараз заборонити.

Томас закриває очі, не в силах більше боротися із сонливістю.

• А решта?

Зітхнувши, Том примушує себе потриматися ще.

• Десандре – з департаменту, що обслуговує ліфти на «поверхню». Вона точно буде нам корисна у майбутньому. Але поки що я попросив її разом із О’Донованом поступово продивлятися хроніки Ковалів і занотовувати ключові події. Дерек – найкращій вибухотехнік і чудовий шпигун і оперативник. Сьогодні я дізнався, що на поверхні він був у поліції і в Аґарту потрапив саме як член Чорного Генсу. Але згодом змінив контракт. Там досить цікава історія… Тож для нього теж поки що немає роботи «за спеціальністю».
• Хочу подивитися потім їх нотатки. Все ж таки – це історія мого народу…
• Звісно. Обов’язково.
• Ну а що з приводу цього Оуена? Куди ти прилаштував його?

Щось пригадавши, Томас ширше відкриває очі і коротко сміється:

• Коли я його спитав, він сказав, що волів би здійснювати «загальну координацію проекту»! Блейк мало не впав зі стільця. Тоді спитав його, чи йому не здається, що це – робота керівника проекту? Тобто, моя робота.

Ембла теж усміхається:

• Все таки він дивак.
• Блейк?
• Та ну тебе! Оуен Кросбі звісно. Але щось у ньому є.

Том киває, продовжуючи гладити гладеньку голу спину Ембли.

• Безперечно. Зрештою, я сказав, що він може приступати до «загальної координації». Баба з возу – кобилі легше. Зате тепер я зміг втекти до тебе.

Ембла підводить голову з грудей Тома і зазирає йому в очі:

• Ну, якщо саме такою була мета – я не проти. Хай координує.

Вона тягнеться до Тома і легенько цілує в губи. Та легкий поцілунок перетворюється на довгий, солодкий, глибокий. Він ніяк не збирається закінчуватися і чоловік та жінка за хвилину починають важко дихати, поволі виборсуючись із ковдри і все більш рвучко й нетерпляче притискаючись до тіл одне одного, гладячи і стискаючи руками, переплітаючи ноги.