1.

Похмурий ранок. Знову іде дощ, але довкола будівлі сухо, бо щит залишили навіть вдень. Томас вперше розосереджено споглядає незвичну картину з панорамного вікна – там стоїть ніби стіна з тонкої плівки води, що затуляє краєвид, перетворюючи місто довкола на калейдоскоп розмитих сіро-блакитних плям. Може, приблизно так і виглядала таємнича Блакитна Мара.

Поки він мовчить у задумі, склавши долоні біля підборіддя, мовчать і всі присутні, теж поринувши у розгублені роздуми. Годину тому вся група ознайомилася із зверненням коваля з Пустих земель і побіжно – із змістом подальшої хроніки, на докладне вивчення якої потрібні, мабуть, роки. Ембли в приміщенні немає – тепер Том не часто її бачитиме. В них із Джіро, Байраком, рештою союзників тепер забагато справ. Так воно і краще – думає Томас. Навряд чи він зміг би хоч якось зосередитися, якби вона була тут. Зі стіни на присутніх із сумною посмішкою дивиться змучене обличчя коваля Слава.

• Отже, 2806 мінус 2341 - чотириста шістдесят п’ять років… - порушує мовчанку Шарлотта. На диво, в її голосі можна почути якийсь хворобливий ентузіазм.
• Чотириста шістдесят п’ять років чого? – озвучує загальну розгубленість  Іві.
• Чотириста шістдесят п’ять років, протягом яких, якщо прийняти на віру цей запис, час в Аґарті зупинився, але в решті порожнин цього клятого шматка базальту – продовжував йти собі, як і належить.
• Ви можете повірити у цю маячню? – невдоволено бурмоче Енссен. – Тобто, на вашу думку зараз який рік? Дайте подумати… ДВІ ТИСЯЧИ ВІСІМСОТ П’ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ?! Справді?!

Шарлотта розводить руками:

• Чом би й ні? Ви ж теж бачили цю хроніку, крім того…
• Це якесь знущання! – спалахує Бьйорнар. -  В мене сильне бажання придушити тих, хто морочить нам голову!
• Не в тебе одного, приятелю. – похмуро всміхається Паскаль. – Але криком справі не допоможеш. До того ж ти трохи перегнув палицю. Накинув кілька зайвих років.

Енссен обурено дивиться на татуйованого велетня:

• Я ще й арифметику забув по-твоєму?!

Паскаль миролюбно розкриває перед собою долоні:

• Ну, давай разом поміркуємо. Ти рахував так, ніби час, коли ця Блакитна Мура…
• Мара!
• Ага, звісно. Ніби рік, коли вона… закінчилася співпадає з роком запису того відео. А це не так.
• Чому?

Паскаль чухає біля скроні.

• Бо той коваль зробив запис, запхав носій в кота, кота вручив шестирічному сину і сказав тікати до Брами Аґарти. Тобто, на той час Мури… Мари вже не було. Це було в 2806 році за їх ліком. Якщо малий не блукав кілька років з глиняним котом у ранці гидким лісом – що, гадаю, важко уявити – тоді ж його і знайшли.  Шестирічного Марка знайшли – я подивився в архівах новин – в шістдесят шостому. Тобто, наш 2366 рік відповідає їх дві тисячі вісімсот шостому. Різниця – 440 років рівно. І якщо я нічого не пропустив – зараз в нас має бути… Дві тисячі вісімсот двадцять дев’ятий рік! Це трохи менше, ніж ти нарахував, Бьйорнаре. Хоча… все одно збіса… незвично.

В кімнаті повисає чергова довга мовчанка, протягом якої присутні доволі безуспішно намагаються усвідомити почуте.

• ДВІ ТИСЯЧІ ВІСІМСОТ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ… - пробує на смак дату Катя.
• Але що, якщо Мара зникла ще на багато років раніше, ніж Марка знайшли біля брами? – невпевнено каже Іві.

Паскаль відповідає миттєво:

• Не має значення. Важлива лише різниця між їх і нашим ліком часу. Шістдесят шостий – точка, до якої ми знаємо відповідність в їх хронології. Тож ми знаємо, що, якщо це не поганий сон, час в Аґарті «пробуксував» на 440 років. Незалежно від того коли це почалося і закінчилося.
• Але ми знаємо коли це почалося. Слав чітко нам про це сказав – у 2341 му. У рік Прориву… - каже Абела Десандре – ще одна новенька із транспортного Генсу – ефектна темношкіра жінка із одним карим і одним яскраво-блакитним оком і чорним волоссям, заплетеним у тисячу кісок. – А якщо так, закінчитися це мало через чотириста сорок років – у дві тисячі сімсот вісімдесят першому за їх ліком часу. За двадцять п’ять років до запису…
• Добре. – нервує Енссен. – Але мені ці цифри ні про що не говорять. Коли ця Мара зникла за нашим часом? Скільки років тому?

Всі замовкають, ніяково перезираючись. Здається, всім хочеться просто прокинутися і покликати маму.

• Невже не ясно! – роздратовано каже Шарлотта.
• Що саме? – підстрибує на стільці Бьйорнар. – Що тут може бути ясно!

Він повертається до Тома, апелюючи до керівництва:

• Пане Манне! Я пропоную встановити заборону! Вважаю за доцільне заборонити учасникам групи набивати собі ціну і напускати туману! Це просто нестерпно! Це казна що! Від цієї маячні і без того голова обертом, тож якщо дехто ще й почне ховати тузи у рукавах заради епатажу – я цього не витримаю!

В той же час піднімає руку Блейк:

• Пане голово! Зустрічна пропозиція – заборонити казати більше п’яти слів поспіль всім членам групи на ім’я Бьйорнар!