6.

На перший погляд функціонально обладунки Багряного мало чим відрізняються від комбінезону Інженера Жовто-Зеленого Генсу. Хіба що мають набагато більшу ступінь захисту та вбудований підсилюючий екзоскелет, що перетворює вправного користувача на істоту, що значно випереджає тигра за силою, швидкістю реакції та рухливістю. Але саме остання відмінність означає те, що будь-хто не може вдягнути обладунок і побігти у власних справах. Аби призвичаїтися до виготовленої за індивідуальними мірками броні, тренована людина витрачає місяці, а подеколи і роки. Не рідкі і випадки, коли після довгого навчання стає ясно, що людина ніколи не досягне рівня користування обладунками, які сміливо можна назвати мистецтвом. На початку навчання нікого не дивують і серйозні травми, що отримують новачки. Сила оманлива. Відчувши ейфорію від здатності стрибнути на десяток метрів чи бігти із швидкістю гепарда, людина ризикує припуститися фатальних помилок.

Саме через це у БКР Томас був єдиним, хто не мав на собі жодного обладунку і залишався в одязі, що його отримав ще підчас дивних гостин у Аідзу.

Що таке БКР – бойовий корабель розвідки – Томас зрозумів, коли побачив видовжений, як акула, стрімкий і маневрений транспортний засіб, вкритий опуклими наростами маневрових двигунів, генераторів щільного поля і турелей плазмових гармат. Раніше Томас бачив такі машини лише у симуляціях, та і там ніколи не мав із ними справи – вони просто стояли десь чи красиво пролітали повз, граючи роль мальовничого фону у сюжеті тренування. БКР – надзвичайно грізна зброя, яку досі використовували виключно для вилазок на територію ворога – тобто Гиді, чи Лісу. Рішення Мацудайри висунутися до Уельсу на БКР було досить важким і дискусійним. Якщо кораблю доведеться задіяти свою зброю хоча б для одного пострілу – у Північного Союзу будуть великі проблеми. Наскільки почув Томас, Ембла була проти використання БКР і пропонувала скористатися легшим транспортером, які в Аґарті нікого не дивували. Але Джіро наполіг на своєму рішенні, заявивши, що всю відповідальність бере на себе. Досить сумнівна заява, якщо згадати, що, в разі чого, всі питання були б все одно виключно до колишнього багаторічного Мононофе, негласного лідера Йойкото і просто живої легенди – Ембли Фуджівари.

Зброя в руках воїнів також була унікальна. Ніхто крім діючих членів Багряного Генсу Оборони не мав права володіти чи використовувати таку зброю. Томас ніколи не тримав нічого подібного у руках навіть у симуляціях. Кожна гвинтівка була розрахована на двісті сімдесят паралізуючих променевих пострілів або сто двадцять вражаючих плазмених без перезарядження. Причому перший тип ураження майже не загрожував бійцю у багряному обладунку, хіба що викликав при ураженні короткочасний спалах болю, як від електричного удару. Плазмений постріл на повній потужності розривав незахищений живий організм на фрагменти, які спалахували і перетворювалися на попіл в лічені секунди. Якщо ж такий постріл вразив би багряний обладунок – воїн мав би шанси вижити. Він відчув би потужний удар, що міг порушити форму пластин і зламати кістки, а м’які тканини перетворити на відбивну. Крім того зовнішній шар панцира у місті ураження короткочасно розігрівався до тисяч градусів, тож, як би добре не працювали системи охолодження і розсіяння енергії, людина всередині гарантовано отримувала серйозні опіки. Зазвичай все наведене означало, що отримавши навіть один постріл повної потужності, боєць вибував із бою і надовго ставав небоєздатним, навіть якщо йому пощастило вижити.

І було дуже добре, що за всі десятиліття з дня заснування Багряного Генсу страшна зброя майже жодного разу не використовувалася Багряними одне проти одного. Зазвичай, кодекс честі Генсу велів вирішувати всі суперечки, що не знайшли дипломатичного рішення, у рукопашному бою чи із холодною зброєю в руках. Звісно, це не означало, що ніколи не траплялося ницих вбивств чи спроб таких вбивств із використанням плазми. Але такі випадки можна було полічити на пальцях однієї руки і покаранням за такі злочини була страшна смерть. Багряні не допускали до свого Генсу Чорних чи кримінальні закони Аґарти взагалі. Вони погоджувалися із ними лише декларативно. Фактично ж залишали правосуддя лише у власних руках.

Все це Томас дізнався із розмов у БКР дорогою. Він розпитував здебільшого Аярі, що відповідав пошепки і короткими фразами. Мацудайра був похмурий і страшний у своєму самурайському обладунку із символами Генсу навпроти серця і символом з листям плюща на правій половині грудної пластини. Відпустивши зауваження, що таки варто було прощупати що відомо Даймьо куреня Като, він замовк на весь час дороги. Ембла була зовні спокійна і незворушна, інколи закриваючи очі, аби поринути у свою «медитацію», але також не проронила ні слова. Решта козаків поводилися по різному. Хтось застиг, як грізна статуя воїна з гробниці імператора Ши Хуан-ді, хтось ледь не балагурив, розважаючи приятелів.

Дивлячись на цих лицарів у грізних і гарних обладунках кольору темної крові, Томас не міг позбутися враження, що став свідком зібрання героїв легенд. Ніби ось-ось звідкілясь з’являться валькірії, аби вручити кожному воїну чашу із хмільним медом. Хіба що свої мечі вони не заткнули за пояси, а із пошаною залишили на спеціальних підставках, що були укріпленні над сидячими бійцями під стелею салону бойового корабля.

Чим далі наближалося місце призначення, тим мовчазнішими й зосередженішими ставали супутники Томаса. Зрештою, розмови припинилися остаточно. Якщо хтось і розтуляв вуста – лише аби коротко сказати кілька слів виключно по ділу.

Тож Томас, що вже попередньо обдумав план своїх дій, також сконцентрувався на обмірковуванні деталей. Невдовзі він зрозумів, що має терміново ознайомитися хоча б із частиною оповідань Гілберта Кіта Честертона про розслідування патера Брауна. Тож, решту шляху він цим і займався. Добу середини двадцятого сторіччя, що слідувала одразу за закінченням Другої світової війни, він уявляв дуже приблизно і вельми шаблонно. Мабуть десь так, як тодішні мешканці Європи уявляли добу вікінгів, домальовуючи недолугі рогаті шоломи на їх голови і в руки кожному обов’язково вкладаючи двобічну сокиру-лабрис. Тож, аби краще уявляти тло оповідань, Томас скористався можливостями штучного інтелекту, що ілюстрував оповіді так, що перед очима чоловіка розгортався тривимірний кінофільм з звуками, запахами і кольорами, створюючи повний ефект присутності. Образ отця Брауна, дещо відмінний від описаного автором, Том попросив змалювати з самого письменника, а, відповідно, і з андроїда Гілберта Честертона.