частина VІ. Час

Вже пізно ввечері, у підземеллях Морі, п’ятеро втаємничених сидять колом у кімнаті відпочинку. Вирази обличь тут можна побачити різні – задумливі, іронічні, напружені, розгублені. Але на всіх присутніх без винятку залишила свою печатку втома. За цей довгий день Томас разом з Камеко та Аярі прискіпливо перевірили все з самого початку. Конструкцію приладу, параметри в холодному запуску і в роботі, програмне забезпечення, сумісність протоколів, десяток разів прибирали фільтрування сигналів і повертали його знов. Повторно з нуля розробили алгоритми фільтрації, аби прибрати потоки даних двох типів невідомого походження і призначення. Нічого не помінялося. Все працювало як слід. Найбільше часу вони приділили зондуванню космічного об’єкту в товщі якого, як виявилося, вони всі перебували. Від поверхні порожнину, де перебувала маленька країна Ніхон відділяло 172 кілометри. Від підлоги порожнини до протилежної поверхні через центр маленької планети вони нарахували ще приблизно 825 кілометрів. Приблизно – бо на шляху зондуючого сигналу траплялися інші порожнини, в центрі ж планети вони виявили ні на що не схожу аномалію, що значно впливала на результати вимірів. Тож їм довелося надіслати кілька сигналів під різними кутами, аби обійти аномалію і з’ясувати кривизну поверхні планети. Зрештою, вони отримали віртуальну модель космічного об’єкту.

Це була невеличка планета майже точно кулястої форми, що мала діаметр трохи менше тисячі кілометрів. Слідів значущої атмосфери над поверхнею помічено не було. Зате зміна щільності останніх кількох десятків кілометрів перед поверхнею вказувала на те, що планету вкриває кора із іншого матеріалу. Теоретично, це міг бути вуглецевий, метановий чи навіть водяний лід. Про масу планети, не знаючи точної середньої щільності матеріалу, з якого вона складалася, можна було судити лише приблизно. Вона могла становити 1,8 – 3 на десять у двадцять першому ступені кілограмів. Відповідно, гравітація в Аґарті не могла бути рівною земній. Без втручання невідомого керівництва проекту – ляльководів за лаштунками цього епохального розмаху театру абсурду – прискорення вільного падіння мало б бути 0,3 – 0,5 метрів за секунду в квадраті. Люди мали б плавати в печерах Аґарти, як Суйко на сцені підчас святкування Спасу-Обону. Тим не менш, всі об’єкти Аґарти перебували в нормальному земному полі гравітації. А це могло означати одне з двох – або в центрі планети працює грандіозної потужності генератор штучної гравітації, побудувати подібний якому люди не здатні, або планета рухається із постійним прискоренням. Причому в першому випадку підлоги печер мали б бути розташовані перпендикулярно радіусу планети. А в другому – всі печери Аґарти мали б бути спеціально обрані і трансформовані таким чином, аби люди всередині нічого не помітили. Тобто, підлоги печер мають бути розташовані в одній площині, або паралельних площинах, перпендикулярних вектору прискореного руху. Кажучи це, Камеко Імада-Морі, що викладала ці свої розуми підняла руку і направила вказівний палець вертикально вгору. Якби планета рухалася в тому напрямку в незмінним точно визначеним прискоренням, все в Аґарті постійно притискало б до підлоги, як пасажира притискає до спинки сидіння у потязі, що набирає швидкість.  

Уявити собі двигуни, що могли б розганяти в космосі цілу планету присутні теж не могли. Тож і припущення про існування генератора гравітації, і припущення про наявність двигунів були однаково неймовірними. Тим не менш, одне із них мало відповідати дійсності. Щоб обрати одне з двох припущень треба було мати точну тривимірну карту порожнин Аґарти. Але, як виявилося, її не було у вільному доступі. Це була закрита інформація з сфери професійної діяльності Червоного Генсу Архітекторів. В принципі, це нікого не здивувало. Було загальновідомим фактом, що будь-хто з мешканців не може отримати миттєвого доступу до професійної інформації іншого Генсу. Навіть всередині кожного Генсу існувала ієрархічна градація, де кожен працівник мав обмежений доступ до інформації, що відповідав його статусу і роду діяльності. Але це також означало, що, принаймні у випадку, якщо планета рухається із прискоренням і всі печери розташовані в одній площині, в Аґарті мало бути немало людей, що знали про справжній стан речей. Такі люди, теоретично, мали б бути і в Блакитному Транспортному Генсі. Бо хтось має обслуговувати ліфти. Про те звідки беруться люди, що ніби то потрапляли в Аґарту з поверхні і куди дівалися ті, чиї контракти добігли кінця, і хто ніби то направився на поверхню – страшно було і думати.

Томас, що прибув «з поверхні» зовсім нещодавно, відчував як від таких думок крижаний холод пробігає його спиною і примушує ставати дибки волоски на руках. І навіть якщо він народився і ріс в Аґарті поруч із Емблою – де він перебував чотирнадцять років, поки вона його безуспішно шукала у найвіддаленіших закутках Аґарти?

• На мою думку. – глухо каже Джіро Мацудайра, і всі присутні повертають до нього голови. – Ми п’ятеро маємо тримати це в таємниці, поки не зрозуміємо що відбувається і хто за цим стоїть. Моїм першим поривом було ініціювати великі збори Ради куренів. Та я швидко уявив собі розгубленість Гетьмана та його недолугі дії в Раді Дванадцяти, і верески Ходжьо, що навіть в умовах зміни ключових обставин не зможе думати ні про що інше, крім свого переобрання на пост Мононофе. Решта ж Багряних – а після Ради джина у пляшці вже не втримати – дізнавшись, розділяться на тих хто впаде у паніку і схопиться за зброю, і тих, хто питатиме чи буде далі кампанія нараховувати платню…

Сказавши це, Джіро підіймає важкий, зосереджений погляд на Емблу.

• До речі, юна Фуджівара. Я більше не заперечую проти розголошення твого повернення. Скажи лише слово – і Золота Маска знову твоя. Коли таємне стане відомим назагал, Багряним знадобиться не політик, а той, хто поведе їх так, як вмієш лише ти… Справі Йойкото кінець. Але так ретельно створена таємна організація тепер отримає нову мету. Мету пізнання істини. І весь Багряний Генс під твоїм проводом має також прислужитися цій меті. Не знаю, із ким там розмовляє Рада Дванадцяти – із реальними адміністраторами кампанії на Землі, чи із голосами із машини. Не знаю, чи дійсно вони мають досі комунікацію із Землею. Але тепер зрозуміло одне – ми не на Землі, а відповідно, владі кампанії над нами – кінець. Тепер за все відповідатимуть ті, хто наважиться і матиме силу взяти на себе відповідальність. І якщо, Ембло, ти «повернешся» - я гарантую тобі: я сам, курінь Мацудайра і всі форпости Північного Союзу будуть ядром твоєї сили. Я також можу бути впевнений, що із десяток куренів беззастережно тебе підтримають. Ще пять-шість – майже стовідсотково приймуть твою сторону, якщо поговорити із їх Даймьо і козаками. Я готовий взяти на себе цю дипломатію. Нинішні консерватори на чолі із Гетьманом надто помірковані і позбавлені енергії, аби виступити проти Йойкото і союзних куренів. Вони далі зберігатимуть нейтралітет. А ось потужні клани лоялістів… із ними, передбачаю будуть проблеми. Вони до останнього заперечуватимуть очевидне, звинувачуватимуть нас у брехні, спиратимуться на куплені експертні думки і шукатимуть підтримки в Раді Дванадцяти. Що завгодно, аби зберегти свою вошиву владу і вплив. І треба врахувати, що потенційні союзники – це переважно курені, що базуються у форпостах по всій Аґарті. Лоялісти ж окопалися здебільшого у столицях. Там в нас лише дві опори – Оучі у Камакурі і Фуджівара на Січі.