8.

Вдень Ембла із Томасом прогулялися містечком у шанобливому, але невідступному супроводі Генкічі. Скидалося на те, що Аідзу був меншим за Морі. Але, оскільки містечко у Камакурі було побудоване на пласкій рівнині, а Аідзу – на досить крутому схилі Великого каньйону – форпост Мацудайра здавався більшим, ніж був насправді. Крім того в Морі Томас не встиг помітити нічого схожого на палац Цуруга, що вінчав тутешнє містечко, ніби велика біла троянда на строкатому торті.

Аідзу виявився точно таким, яким Том побачив його в навіяному Емблою видінні одразу після викрадення. Томас подумав, що потроху втомлюється дивуватися непоясненим явищам, що повсякчас трапляються на його шляху останніми тижнями, що вже здавалися йому ледь не роками. Вулички Аідзу стрімко збігали вниз від палацу, повсякчас перетворюючись на довгі марші широких сходів, що ними вправно, з вартою заздрості швидкістю, крокували місцеві мешканці. Будинки, теж, як і в Морі, ощадливо притиснуті одне до одного, тим не менш були цілковито у традиційному міському стилі древньої Японії. Ніби зійшли із світлин епохи Мейдзі. Архітектура Морі була на вигляд набагато більш європейською і сучасною. Говорили місцеві виключно японською – Томас жодного разу не почув лінгви чи хоча б окремих її слів. Ембла пояснила що, звісно, ці люди володіють лінгвою. Але на території Аідзу користуватися мовою предків – свідомий вибір кожного. Один із елементів Шляху Джіро. При цьому, хоч більшість мешканців були етнічними японцями – це не було правилом. Томас нерідко помічав людей європейської зовнішності, темношкірих чи мулатів. Як і в Морі не всі мешканці були воїнами. Більшість були зайняті на виробництвах чи в інших численних сферах економіки Багряного Генсу, хоча за необхідності абсолютна більшість членів куреня Мацудайра могли взяти до рук зброю. Томас дізнався, що Аідзу є провідним постачальником морепродуктів у Аґарті – ферми з морською водою були розташовані в товщі гір – у великих штучних печерах. Зате коли траплялися професійні воїни – буші чи козаки (тут це звучало як косаккю) – їх одразу було помітно навіть без обладунків. Вони походжали гордовито розправивши плечі, повагом, а при поясі завжди мали катани й більш короткі мечі вакідзаші. Але одягом не вирізнялися від інших – ще одним із принципів Джіро був аскетизм. Том спитав у зв’язку із цим про розкішний палац, і Ембла пояснила, що Цуруга вважається не пам’ятником влади й марнославства правителя, а пам’ятником історії і традиціям, символом духу а не минущої земної слави і багатства.

Та все ж найбільше враження на Томаса справило не селище, не його мешканці – а дві речі, одна з яких була розташована внизу, а інша – нагорі. У містечку повсякчас траплялися місцини, з яких відкривався захопливий вид на Великий каньйон. Монументальні, циклопічні скелі, помережані глибокими ущелинами й горизонтальними пластами – ніби слідами невідомого походження древньої ерозії – складалися у безперервну, майже вертикальну протилежну  стіну величезного урвища. Нерівності рельєфу відкидали темні, чітко окреслені тіні, якими пролітали подеколи крихітні іскорки далеких ліфтів. Пролітаючи вздовж каньйону, на стіну відкидали рухомі тіні десятки різнокаліберних флабелів. То там то тут, ніби ластівчині гнізда, до стіни ліпилися якісь споруди і цілі невеличкі поселення, призначення яких звідси було не визначити. Приблизно на одному рівні із Аідзу по той бік каньйону також починався більш пологий схил, вкритий зеленню, серед якої проглядали крихітні на такій відстані будівлі, що також складалися у містечка чи якісь підприємства. Над всім цим височіли гірські масиви, чіткими силуетами виділяючись на тлі майже білого неба, про штучність якого легко було забути. Внизу, на глибині сотень метрів на десятки кілометрів в обидва боки протягнулася долина, ширина якої, схоже, досягала кілометра, хоча подеколи звужувалася до вузьких проходів всього у декілька десятків метрів завширшки. Там, між зелених полів, цілих тепличних комбінатів і невідомого призначення видовжених прямокутних басейнів із водою, пролітали стрімкі вервечки потягів.

Ширина Великого підземного каньйону в місці, де розташувався Аідзу досягала, мабуть трьох кілометрів. Тож протилежна стіна ставала примарною, ніби міраж, через розсіяння світла у димці, а подеколи й ховалася за справжніми хмарами, що білими драконами тяглися вздовж Каньйону. Мабуть, не знайшлося б жодної людини, що лишилася б байдужою до цього грандіозного витвору природи, а також до незбагнених масштабів труда, що вклали в цю країну, що її язик не повертався назвати печерою, люди.

Друге, що вразило Тома – дивний циклопічний храм у горах над Аідзу. Його форми були надто чіткими, аби вважати велетенську споруду витвором природи, а з іншого боку – надто грубими, аби можна було впевнено зарахувати храм до справ людських рук. Вочевидь, нічний дзвін озивався саме з цієї споруди. Звідси Тому здавалося, що незбагненна будівля має сотні метрів як в ширину, так і заввишки.

• Що це? – спитав Емблу Том. – Це кимось побудоване чи гра природи?
• Це Окурімоно. Подарунок. Легенди кажуть, що коли перші люди пробилися сюди більше трьох століть тому – це вже було тут і виглядало так само, як і зараз. Ніхто не вносив до форми Окурімоно жодних змін. Так, він надто правильної форми, аби бути витвором природи. Але він ним є, як це не неймовірно. Його довго вивчали. І хоча вчені відкинули всі захопливі версії про те, що ми бачимо свідоцтво древнього розуму, або інопланетного розуму – тим не менш Окурімоно назавжди залишається загадкою, що інтригує і притягує до себе людей. Мацудайра не випадково обрали це місце для свого форпосту. Можливо, Джіро покличе нас піднятися до храму.
• Хіба відвідати храм можна тільки із його дозволу?

Ембла хитає головою із усмішкою:

• Звісно ні. Увійти до храму може будь хто і коли завгодно. Просто в Аґарті побутує легенда, що стала непорушним правилом – вважається, що ніхто не може проказати в храмі жодного слова неправди. Той, хто зробить це – отримає незмивну пляму на своїй кармі. Зрадить самого себе. Є безліч страшних казок про те, як швидка й невблаганна відплата наздоганяла брехунів прямо невдовзі після їх візитів до Окурімоно. Храм чув багато таємних і відкритих перемовин і дискусій. Якщо ти відмовишся говорити в храмі – всі вважатимуть тебе брехуном чи тим, хто злякався не втриматися від обману у священних стінах.
• Але ж це просто байки для дітей?
• Або так, або ні. В будь якому разі не раджу називатися там Джонсом! – сміється Ембла.