6.

Поки Томаса міцно фіксують в одному із крісел, розташованих вздовж стін повітряного судна, він переживає напад паніки, хоча йому вдається зберігати зовнішній спокій. Вперше на його пам’яті його смартлет втрачає зв'язок із мережею. Технічно, не так вже легко його екранувати – але корабель робить це. Звичні з раннього дитинства образи, піктограми, написи, що все життя супроводжували Тома, виникаючи за першим порухом його думки на імплантованій у рогівку ока рідкій нейромережі, зникають. Кристально пуста картинка світу, що тепер він бачить, видається йому нереальною. Це схоже на смерть. Або, принаймні, на нічний кошмар. Якби він змушений був сидіти тут повністю голим, якби вся зброя викрадачів була зараз наставлена в його груди – він і близько не відчув би того, що відчував зараз.

Нейромережа імплантувалася в очі людей одразу після їх народження. Технічно – її просто закрапували як очні краплі. Далі вона росла сама, супроводжуючи всіх людей Землі і позаземних колоній від народження до останнього подиху. Ніхто, крім декількох мільйонів релігійних фанатиків, не уявляв свого життя без постійного миттєвого доступу до мережі. Навіть носіння смартлетів останнім часом сприймалося як ознака старомодності – все більше людей імплантували пристрій, аналогічний смартлету, прямо в тіло.

Тож, позбавитися навіть на деякий час доступу до мережі було для Томаса і будь якого з його сучасників тим самим, що в минулі століття раптово втратити зір.

Він намагався вгамувати страх. Він розумів, що його дихання  й серцебиття сильно прискорилися, що його чоло вкривають дрібні краплі холодного поту. Намагаючись не привертати уваги, поки Емблу фіксували у кріслі прямо навпроти нього, він обережно роззирнувся. В салоні було всього восьмеро викрадачів. Решта залишилися на зовні. Оскільки кількість вільних крісел точно відповідала кількості людей в череві корабля, а двері вже зачинилися – він мав справу з вісьмома ворогами. Всі вони мали японську зовнішність і, наскільки він міг зрозуміти з кількох скупих фраз, між собою спілкувалися класичною японською. Оскільки смартлет був мертвий, він вперше у житті не міг за бажанням зрозуміти мову, якої не знав.

Один із викрадачів щось гучно промовляє, вимогливо дивлячись то на Тома, то на Емблу. «Він сказав, що нам не можна розмовляти. Інакше нас також присплять» - перекладає дівчина.

Більшість « музикантів» сховали зброю до кобур під пахвами, З того, що Том побачив, він був майже впевнений, що всі стволи налаштовані на паралізуючий рівень ураження, що зазвичай не становив загрози життю. Його руки залишили вільними. Він бачить, що чоловік, що сідає поруч із ним не заховав зброю і продовжує тримати її в руках. Якщо Тому вдасться швидким ударом в горло вивести конвоїра з ладу і вихопити зброю, і якщо зброя не налаштована блокуватися в чужих руках – він зможе оглушити пострілом іншого чоловіка, що схилився біля Ембли перед ним і ще одного – що стоїть праворуч. Їх тіла на кілька секунд заблокують решті легкий доступ до Тома й Ембли. Тим часом він вихопить короткого меча, чи довгого кинджала у зігнутого чоловіка попереду. Потім вистрелить в того, якого вдарив першим, поки він не прийшов до тями. Кинджалом він майже напевне зможе розрізати ремені і звільнитися. Він упаде на підлогу. Якщо йому пощастить – саме вчасно, аби перші постріли в його бік не досягли мети. Із за паралізованого тіла викрадача, що лежатиме справа він відкриє вогонь в бік решти п’яти ворогів. Він може випадково втрапити і в декого із сплячих козаків Ембли, що сидять у тій же частині салону. Але це не має їх вбити.

Можливо, до цієї миті вже вразять Емблу. Томові дуже не хочеться про це думати. Але його думка працює швидко і прагматично. Якщо це станеться, але його план буде успішним – він винесе її на руках. Невдовзі вона прийде до тями.

Томас піднімає очі на Емблу тої миті, коли вже розраховує траєкторію удару в горло чоловіка, що сів зліва. Чоловік, що її фіксує саме трохи зсувається вбік.

Ембла дивиться прямо в очі Томові. В її очах – океан спокою. Її погляд затягує, заворожує. Том не помічає, як міцно стиснутий кулак лівої руки розслабляється. Здається, золоті перстні навколо чорних зіниць дівчини кружляють, ніби яскраві потічки розплавленого золота. Мить для нападу згаяно. Викрадачі переміщуються салоном, всідаються у кріслах. Сусід зліва відсуває зброю далі від Томаса. Але Томас вже не думає про напад. Він просто дивиться в очі дівчини навпроти.

Він не помічає миті, коли його повіки опускаються. Вони з Емблою стоять біля підніжжя крутої скелястої гори. Довкола – доглянутий сад, що більше схожий на мальовничий ліс. У затінку бамбукових хащів обабіч доріжки він бачить майстерно вирізьблені кам’яні ідоли – вони виглядають дуже старими. Сірий камінь вкриває соковито-зелений мох. Ембла, вдягнена у білосніжну юхту, очікує, поки Томас із подивом роззирається. Вона посміхається і вказує йому вздовж стежки. Томас дивиться туди і бачить старі, почорнілі від часу, але все ще міцні, як і в день, коли їх звели, високі японські священні ворота – торії. Одразу за ними стежку зміняють круті сходи, вирубані у скелі, що стрімко біжать вгору, вигинаючись то вліво то вправо поміж крон сосон. Там, нагорі, Томас бачить якісь споруди.

Наступної миті, ніби уві сні, він опиняється високо над рівнем землі на невеличкому зеленому плато. Там він бачить укріплене містечко, що його вінчає гарний замок із черепичними дахами. Містечко уступами піднімається все вище, потопає у зелені крон і кущах, що квітнуть. Замість вулиць тут здебільшого – сходи чи круті пандуси. Каскад утримують високі підпірні стіни, складені із щільно підігнаних одне до одного і відполірованих велетенських каменів. Здається, кожна річ тут на своєму місці, якщо листок чи пелюстка квітки і впаде на землю чи поверхню води – то лише для того, аби зробити тутешню гармонію іще довершенішою. Тлом для мальовничої картини слугують могутні відроги первозданних скель, що стрімко зринають до неба. І там, нагорі, Том встигає помітити незвичну велетенську споруду – несподівано грубої, неотесаної форми. Ніби малюк-гігант вистругав із цілої гори грубу подобу будиночка із кубику та простого двоскатного даху і покинув серед свого циклопічного грального майданчика мільйони років тому.