4.

Коли пані Імада-Морі йде, Том витягає сигарету, тоді золотисту запальничку. Перш ніж прикурити, він вкотре роздивляється гарну річ, зважує на долоні. Як і кожного разу протягом останніх трьох тижнів, його серце прискорюється, він несвідомо затримує дихання. Він так хоче знову побачити її… Хай навіть здаля. Хай на мить.

Роззирнувшись, Томас розуміє, що гадки не має в який бік рухатись – звуки процесії остаточно розтанули, поглинуті звуками музики, голосами й сміхом, що линуть звідусіль. Хоча більшість мешканців Морі, мабуть, танцюють у процесії чи гуляють на площі, деякі вікна довкола сяють, а на дахах то там то тут відбуваються святкові вечірки. Не надто переймаючись правильністю вибору, Томас обирає одну з трьох вулиць, на перехресті яких опинився і повільно вирушає.

Із задоволенням погулявши містечком серед незвичних для ока фасадів і сотень ліхтарів, що заливали бруківку теплим жовтим світлом, Томас знову помічає над дахами монументальну крону священного дубу і скоро опиняється на площі. Схоже, тут зібралася не одна тисяча людей. Проклавши собі шлях поближче до круглої сцени, Том бачить, що процес обрання королеви карнавалу добігає кінця. Останні дівчата по одній піднімаються до чоловіка, у якому Томас, здається, впізнає Даймьо Гордія. Він не може бути упевнений до кінця, бо чоловік вбрався у надзвичайно складне і барвисте вбрання, що зробило його фігуру просто таки загрозливо величезною, а його обличчя до непізнаваності змінив складний грим, чо перетворив його на якогось грізного демона із іклами у роті й рогами на лобі. Кожну наступну дівчину натовп зустрічає схвальними вигуками, аплодисментами й вигуками різної інтенсивності, після чого Даймьо-демон промовляє місцевою мовою кілька слів, що незмінно викликають бурхливу реакцію слухачів. Дівчата, що вже спробували удачу довгою барвистою шеренгою лаштуються позаду голови клану. Томас шкодує, що прийшов запізно – що як Ембла десь тут, що як вона теж взяла участь у конкурсі на роль Суйко? Він пробігає очима по дівчатах – йому здається, він упізнав би її навіть у гримі й незвичному одязі. Але за хвилину він переконаний – Ембли серед дівчат немає. Навколо нього стоять щасливі, усміхнені люди, лунає сміх і вигуки. Обіймаються гарні, мов японські ляльки, молоді закохані, сяють вогні, неподалік палає високе багаття, подібних якому Томас не бачив з дитинства. Він і сам усміхається, але відчуває, як його тіло поволі опановує втома. А можливо – це розчарування. Або, можливо – самотність. Якийсь час він не стежив за тим, що відбувається на сцені, в його голові не залишилося жодних думок, та за кілька хвилин вибух емоцій оточуючих вивів його із стану трансу. Схоже, Суйко цього року було обрано. Одна із дівчат у захваті із дзвінким сміхом підстрибувала на сцені, Курінний гудів басом на всю площу, а музиканти біля сцени взяли екзальтоване крещендо, пронизуючи палаючу вогнями ніч переливами сопілок, дзвоном струн і барабанним боєм. Решта дівчат, схожих на живі квіти, вирують довкола переможниці, вітаючи її, аж поки Даймьо не видирає Суйко з їх рук і легким рухом не садовить собі на плече, підносячи високо над натовпом. Публіка видає такі гучні крики й свист, такі овації, що в Тома на мить закладає вуха. Наступної миті світло на сцені раптово гасне. А ще за кілька секунд, здається, без переходу, починається вистава. Світло, вдесятеро яскравіше, ніж досі, заливає велике спорожніле коло сцени, посеред якого самотньою велично прекрасною богинею завмерла виструнчена Суйко.

А ще за мить, легко відштовхнувшись маленькими ніжками, дівчина злітає у повітря на п’ятиметрову висоту. Публіка захоплено ахає, дивлячись, як мальовничо майоріють у повітрі лискуче чорне волосся, дівчини, її довгі барвисті стрічки й рукави її золотисто-червоної юхти. В повітрі, повільно опускаючись, дівчина робить граційні танцювальні рухи, викликаючи вигуки захвату в глядачів. Невидимі джерела світла вихоплюють із темряви довгу доріжку, що прямо між людьми, що споглядають виставу з протилежного боку сцени, біжить від велетенського дубу. Доріжкою до сцени прямують зо два десятки дівчат, що виконують вже знайомий традиційний танок, але, здається, докладають іще більше старань. На доріжці, очевидно, діє звичайна сила гравітації в 1 g, але як тільки дівчата ступають у коло, їх тіла стають легкі, мов пір’їнки, Здається, це міфічні русалки танцюють у товщі води, легко розстаючись із земною твердю і плаваючи у майже повній невагомості. Яскраві стрункі фігурки формують коло довкола Суйко, що раз по раз, ледь торкнувшись поверхні злітає вгору, затьмарюючи красою своїх рухів і свого вбрання вроду подружок. Кожин рух дівчат супроводжує звуками злагоджений оркестр музикантів, що сидять рядочком коло сцени, вдягнені у чорне, аби не привертати зайвої уваги. Ще один чоловік у чорному починає супроводжувати дійство, гучним голосом декламуючи віршовані пояснення тому, що відбувається на сцені. Томас міг би ввімкнути автоматичний переклад, але чомусь не хоче цього. Йому подобається слухати звуки незнайомої мелодійної мови.

Ось б’ють барабани десятка різновидів, і до сцени наближаються нові персонажі – на цей раз юнаки. Хлопці одягнені не так яскраво, як дівчата. Їх юхти зазвичай однотонні – чорні, зелені, сині, фіолетові, прикрашені скромними візерунками. Їх обличчя тепер теж прикрашені гримом, як і в дівчат, на основі білої рисової пудри, але також набагато стриманішим. Не дивлячись на це маскування, Том легко впізнає в одному з юнаків Аярі Морі. Розосередившись колом довкола дівчат, хлопці, обравши собі пару, починають танок із своїми обраницями. Низька гравітація робить видовище надзвичайно ефектним, а злагодженість і легкість рухів молодих людей говорить про те, що кожен з них провів не одну годину у тренуваннях в умовах низької гравітації, аби в цей вечір не осоромитися. Лише Суйко, що танцює у повітрі над усіма, залишається без пари.