2.

Дорога до містечка Морі не була близькою – потяг мав нестися тунелями та обжитими просторами мало не три години. Тож у п’ятницю ввечері Томас зайшов до перукарні, аби підрівняти волосся, що вже добряче відросло, а в  суботу встав рано, або привести себе до ладу й зібратися. Вже о сьомій ранку, одягнений у вільні темні штани й свою найсвятковішу сорочку – темно-червону із шовковим полиском – навипуск, він був у вагоні.

Дорогою він, аби вгамувати хвилювання й відволіктися, продивлявся рекламні ролики й статті про традиційне свято, яке збирався відвідати. Хвилювався він через таємну надію зустріти Емблу, хоча ніхто йому цього і не обіцяв.

Свято мало дві назви. Українці за походженням звали його Спас, японці – Обон. Часто використовувалася і подвійна назва. Ці дні вважалися присвяченими вшануванню предків і загиблих, а також вогню й води. Ритуали також були, очевидно, похідними від древніх традицій обох народів. В дні святкування Морі влаштовували ярмарок, вуличні вистави й концерти. Кілька разів за день на площі в центрі містечка з’являвся Даймьо, або Курінний у традиційному святковому вбранні, прикрашеному символами куреня – вони звалися мон – горизонтальною рискою і трьома крапками, вписаними у коло. Обов’язком Даймьо у дні святкування було освячення водою яблук, хлібин, квітів, маку, меду, традиційних страв. Підчас свята Даймьо звали Житником. Дівчата в ці дні вдягали найкращі шати, вкриті багатим вишитим чи мальованим узором, а також великі вінки, що їх сплітали ще навесні – у пору цвітіння сакур, вишень і перших квітів, засушували і зберігали до Спасу.

Кульмінація свята відбувалася ввечері – коли запалюватися тисячі ліхтарів із восковими свічками з «нового воску», тобто воску цьогорічного збору, а вулицями ходила велелюдна процесія, що під звуки музичних інструментів виконувала традиційний танок ава-одорі.

Ще однією визначною подією було обрання цьогорічної Суйко – королеви карнавалу. Нею могла стати будь яка з жінок і дівчат, що танцювали у процесії. Вибори відбувалися просто й досить умовно – популярність дівчат визначалася за гучністю реакції натовпу. Вже майже вночі основний день святкування завершувався виставою на площі. Головну роль у дійстві мала відіграти щойно обрана Суйко. Томові стало цікаво яким чином можна зіграти роль, якщо не знаєш тексту? Невже всі дівчата вчать його про всяк випадок? Відповіді у мережі він не знайшов. Але вирішив, що обов’язково подивиться виставу – хоч це і означало, що йому або доведеться шукати нічлігу у Морі, або він добереться додому аж під ранок.

Країну, що була брамою до Пекла поділяли на три сектори -  21, 22, 23. За площею Сектор 21 був найбільшим і мав загальноприйняту назву Кашмір. Пролітаючи повз його краєвиди, Томас склав враження, що природа регіону дійсно нагадує північ Індійського півострова, або континентального Китаю. Сектор 23 із умовною столицею на Січі тепер називався Україною на заміну старій у Втрачених землях. Сектор 22, що межував із маловивченими Пустими землями і головним містом якого була Камакура, тепер називали Ніхон. Саме туди і прямував, перетинаючи блискучі дзеркала рисових полів, потяг.

Станція була розташована безпосередньо у містечку, тож ледве зійшовши із перону разом із натовпом яскраво вдягнених людей, Том потрапив у вир свята. Фасади невеликих будівель, міцно притиснутих одне до одної, були яскраво прикрашені гірляндами, кольоровими прапорами, транспарантами й паперовими ліхтарями. Майже всі дахи у Морі були відведені під невеличкі сади – там теж видніли люди у просторих кімоно, звідти лунали сміх та незвична для вуха музика. Досить вузькі вулиці стали ще вужчими через безліч яток вздовж фасадів, з яких жваво торгували сувенірами та смаколиками. Томас зазирнув із цікавості через плечі покупців – прилавки ломилися від барвистих солодощів, десятків сортів меду і хлібних виробів. Майже кожен покупець брав головну страву Спасу-Обону – печене яблуко зі зрізаною верхівкою, вийнятою серцевиною, що її, схоже, наповнювала солодка суміш на основі меду. Такі яблука, насаджені на бамбукові палички, мали кілька варіантів начинок та посипалися то маком, то кунжутом, то кокосовою стружкою, то ще чим завгодно, назви чого Томас не знав.

На очі постійно траплялися дівчата, що, схоже, збиралися позмагатися за роль цьогорічної Суйко. Всі вони були чимось подібні, і в той же час разюче різнилися – кожна намагалася створити неперевершений образ. Їх одяг нагадував недовгі халати із дуже широкими рукавами і розкішним розписом чи гаптуванням. Основними барвами, що впадали в око, були білосніжний і яскраво-червоний – кольори Морі. Хоча це не було правилом, тож можна було побачити одяг будь яких кольорів і відтінків. Мотивами розписів чи вишивок частіше за все були Сонце, птахи, зірки, вода, бджоли й бджолині стільники.    Халат, що його, як почув Томас, тут називали юхта, на талії стягувався широким поясом, прикрашеним незгірш за основний одяг. Деякі дівчата під юхту вдягали дуже широкі штани – зазвичай одного яскравого кольору, що пасував до юхти. Інші приваблювали погляди голими ніжками у білих панчохах. Взуття і чоловіки і жінки Морі носили білосніжне і зручне – схоже на тенісні туфлі. Ще одним важливим елементом індивідуальності кожної красуні був велетенський розкішний вінок на голові – майстерно сплетений із квітів, тонких гілочок і листя, висушений так обережно, що навіть квіти сакури здавалися живими. Вінки прикрашали широкі кольорові стрічки із шовку, що спадали на плечі дівчат. Посередині обов’язковою була жовтогаряча стрічка, решта мали блакитні, сині, жовті й фіолетові барви. Довершували образи яскравим гримом, що приховував особистості дівчат. До гриму кожна потенційна Суйко могла підійти творчо – за виключенням одного обов’язкового елементу – двох тоненьких червоних ліній, що ділили обличчя навпіл – одна у горизонтальній площині, інша – у вертикальній.