частина V. Простір

Нейтрино – елементарні частки, що широко відомі, як елемент механізму роботи штучного розуму. З дитинства всі чули, що якось там використовується реакція анігіляції нейтрино з антинейтрино, після чого утворений позитрон негайно анігілює з електроном, внаслідок чого утворюються два гамма-кванти. І все це відбувається якусь захмарну кількість разів на секунду, в результаті чого машина думає. Не те щоб це копіювало принцип дії людського мозку, так само як літак не копіював птаха, та й полетіти люди змогли лише тоді, коли відмовилися від спроб скопіювати природу, а пішли новим шляхом, використовуючи різницю тиску над і під крилом як підйомну силу. Штучний розум так само і схожий і не схожий на оригінал.  Ці фрази більшість Томових сучасників заучували в школі, але в житті мало кому доводилося піти далі бездумного повторення принципів, яких вони так і не зрозуміли.

Тим більше майже ніхто не уявляв принцип дії нейтринного зв’язку. Найважливіше що треба знати – він потребує великої кількості енергії. Навіть не так на генерацію й розгін нейтрино – як на їх гальмування серією гравітаційних мембран. Зате, що теж важливо знати про ці легкі частки – вони майже не беруть участі у фундаментальних взаємодіях – простіше кажучи, прошивають навиліт будь яку матерію. Якщо хтось спромігся би виготовити свинцевий стрижень довжиною сто світлових років, а тоді «вистрелив» нейтрино в один його кінець, той з часом спокійно вилетів би із другого кінця, вірогідно, так і не потурбувавши жодний атом свинцю. Прошити ж хоч десять, хоч сто кілометрів земної кори для нього – забавки. Зате гравітація має над цими невловимими частками владу. Тож, приборкавши гравітацію, люди змогли поставити собі на службу навіть найбільш невловимий різновид нейтрино – стерильні нейтрино. Не кажучи вже про електронні, мюонні, і тау-лептонні з своїми анти- відповідниками. Дуже спрощено – для побудови передавача й приймача нейтринних потоків, що несуть в собі закодовану інформацію, Томас Манн мав отримати в своє розпорядження термоядерний генератор енергії, прискорювач, гравітаційний кодер, генератори гравітаційних лінз та мембран, декодер і штучний розум для кодування і декодування сигналів. І це тільки з технічного боку питання. Бо крім того йому було потрібне найважливіше – секретність і вільний час для роботи.

В старі часи Земля широко використовувала передавання інформації за допомогою радіосигналів, що відбивалися від шарів атмосфери. Але з часом «змовкла» для космосу. Планету обплутали лінії зв’язку, що давали незрівнянно кращу якість і пропускну спроможність. А ось Місяць не встигли обплутати. Та й атмосфери на Місяці майже немає. Тож все, що Томас робив на Місяці два роки – розвивав мережу нейтринного зв’язку крізь товщу супутника і вдосконалював свої навички дистанційного керування різноманітними роботами й дронами, що було необхідно для виконання головної функції. На Місяць же він потрапив, запатентувавши вісьмома місяцями раніше ряд дрібних удосконалень, що разом зробили приймач-передавач вчетверо компактнішим – його нейтринофон можна було вкинути у багажник двомісного флабеля чи найменшого місячного транспортера. За наявності ж зовнішнього джерела енергії – пристрій міг бути не більшим за невелику валізу.

За три дні до офіційного закінчення Томасового стажування, одразу після закінчення занять, Манна на сходах учбового корпусу перестріває один з викладачів – вкрай неприємний чоловік із близько посадженими коричневими очима, деренчливим голосом і постійно невдоволеним виразом обличчя. Підчас навчання Тор Дуглас Андерсон за найменшої нагоди починав прискіпуватися до Тома, намагаючись зловити його на некомпетентності. Одного разу, сам помиляючись, глузував із Манна, стверджуючи, що помиляється саме він. Тож Том був змушений довести свою правоту на очах у ще трьох стажерів і одного викладача. Після цього Андерсон став просто нестерпний – його дратувала одна лише присутність Тома. Тож Том був радий, що за кілька днів назавжди буде збавлений від необхідності спілкуватися із цим чоловіком. І, звісно, почувши голос Андерсона за своєю спиною у свій вільний час – аж ніяк не зрадів.

• Стажере Манн. Приділи мені, якщо твоя ласка, ще хвилину уваги! – гидливо кривлячи вологі губи каже викладач. І всі свідки, що проходять повз, не сумніваються – нічого доброго ця фраза стажерові Манну не обіцяє.

Томас зупиняється:

• Так, слухаю тебе, Майстре.
• Чи можемо ми пройтися свіжим повітрям? – хмурячись питає Андерсон.

Отримавши згоду, викладач не озираючись рішучо суне вперед, звертаючи підстриженою галявиною у бік далекої зони відпочинку, де крихітні фігурки грають у теніс, кидають фрізбі або стріляють із луків по мішенях.

Томові не залишається нічого іншого, як швидко йти за Андерсоном, споглядаючи його роздратовано напружену спину.

Віддалившись від корпусу на сотню метрів, викладач збавляє темп і, дочекавшись поки Манн порівняється із ним, позирає в обличчя супутника із зосередженим виглядом і промовляє:

• Йойкото.

Том на мить зупиняється, але опанувавши себе тут таки продовжує крокувати.

Це слово він почув від Ембли того вечора, майже три тижні тому. Японською це означало  «гарна справа» і було одним із сигналів, за яким учасники руху опору, революціонери, повстанці – Том досі не знає який термін пасує краще – можуть впізнати одне одного. Невдовзі Том вгамовує своє здивування – з чого він узяв, що Андерсон і повстання – несумісні. Він має бути менш упередженим до людей.

• Нас не підслуховують. Якщо хтось би і спробував – почув би продовження нашої… кхм… дискусії з приводу субтахіонних парадоксів. Я вповноважений повідомити тобі, Томасе, що перший етап зборки пристрою за твоїми кресленнями завершений. Але виконавці не впевнені, що правильно виконали калібрування лінз. Досвіду в них, як ти розумієш, у цьому немає. А без калібрування приступати до другого етапу…
• Так, я розумію. – киває Том. Як мені допомогти?
• Збірка відбувається у Секторі 22, у невеликому форпості недалеко від Камакури. В базовому таборі куреня Морі. Наступної суботи Морі святкують якесь своє традиційне щорічне свято, тож зазвичай на таких подіях буває немало туристів. – у голосі Андерсона чується роздратування, бо він завжди зневажав людей, що частину життя присвячували розвагам.
• До кого там звернутися?
• Ти маєш просто прибути до містечка Морі і, як мені пояснили, трохи безцільно повештатися, споглядаючи тамтешній карнавал. Тебе знайдуть.