Томас Манн в Країні Без Сонця

7.

Потягом Томас, Іві та Шарлотта дісталися сусідньої печери, що її прозвали Канадою. Насправді, печера була досить далеко, тож потяг, набравши швидкість, нісся тунелем добрі двадцять хвилин. Печери, звісно, не прилягали одна до одної. До деяких віддалених потяг ішов кілька годин. Їдучі, Томас роздивлявся карту Аґарти й транспортних шляхів сполучення на стіні вагона. Грандіозність роботи, що її проробили люди за минулі триста років вражала, навіть якщо просто подивитися на цю надзвичайно спрощену схему.

Дорогою бесіда, з подачі Тома зайшла про еволюцію. Брали в ній участь переважно Томас та Шарлотта. Іві ж то продивлялася щось невидиме для решти із допомогою сматлету,  то просто дивилася на Ширлі чи Тома, лиш зрідка неквапом промовляючи одну-дві фрази.

  • Насправді, якщо на деякий час забути про швидкість еволюції гиді – все виглядає не таким вже неймовірним, навіть здається логічним. Всі ці на перший погляд інопланетні ліси – вони не так вже дивують спеціалістів з грибів, псевдогрибів та міксомікотових слизовиків. Просто те, що вони зазвичай бачили із значним збільшенням – стало великим і значно еволюціонувало. І продовжує еволюціонувати. – каже Ширлі, сидячи навпроти Тома. – Серед відомих науці створінь цих класів є багато дивного, чого люди назагал зазвичай не знають. Існують слизовики, здатні на рух, пошук і захоплення їжі – як от фізарум – Physarum polycephalum. Багатоголовий, тобто. Це взагалі просунутий організм з ознаками еусоціальності – має здатність проходити лабіринти, тікати від світла, вибудовувати у власному тілі ідеально оптимальні мережі з протоплазматичних тяжів для ефективного транспортування і перерозподілу ресурсів. Їх називають планарними графами. Створіння навіть мають примітивну пам'ять – запам’ятовують цикли зміни температури середовища і швидко починають готуватися до чергового нагрівання заздалегідь.   
  • Ти кажеш про істоту з поверхні? – дивується Том
  • Звісно. І вона не мікроскопічна. Тіло досягає тридцяти сантиметрів і більше.
  • Ніколи не чув.
  • Не дивно. Я біолог, та й я ніколи не чула до Аґарти. Також, впевнена, ти не чув про хижі гриби, що полюють на нематод – мікроскопічних червив. Деякі інфікують жертву і розвиваються в її тілі, але більш цікаві здатні приклеювати жертву клейкою речовиною – майже як гідри, або взагалі захоплюють ласоподібними гіфами. Ласо затягується довкола жертви і тримає, поки гриб виділяє ферменти, що руйнують тканини до мономерів, а потім споживають – причому не лише звичним способом осмотрофії…
  • Почекай, Ширлі – молить Том, здіймаючи руки. – Ти ж розумієш, що я не біолог? Я не знаю половини слів, що ти промовляєш!

Ширлі сміється, але її очі безжально поблискують:

  • Як там каже ваш девіз? Ми можемо стільки, скільки знаємо? Тож звикай – вчитися доведеться швидко. Добре, добре… Осмотрофія – це коли поживні речовини всотуються і поглинаються через плазматичну мембрану – це звична річ серед рослин, більшості мікроорганізмів і грибів. Але деякі гриби, псевдогриби й слизовики живляться майже як тварини – фаготрофно. Тобто активно захоплюють і поглинають здобич – зазвичай, подрібнену тим чи іншим способом.
  • Прожовану, тобто…
  • Ну, не обов’язково. У мікросвіті це може бути і обробка екзоферментами, амінокислотами, цукром і таке інше, що руйнують субстрат до низькомолекулярних розчинних сполук. Гидь теж має свої подібні способи. А потім їжа захоплюється лісозомами чи псевдоподіями – мішками з ферментами всередині організму, де і відбувається перетравлення.
  • Схоже на шлунок.
  • Так і є. Те ж призначення.

Том переводить дух, намагаючись перетравити мозковими ферментами неподрібнену інформацію, густо приправлену незрозумілими словами.

  • Ну, добре. Але на поверхні ці створіння – маленькі. А тут великі!

Ширлі киває:

  • Тут вони теж різні. Але є і великі і дуже великі. І вже не зовсім гриби. Вже ближче до тварин за всіма ознаками. Томасе, як ти гадаєш яким був найбільший гриб на землі?

Том відчуває, що його знову ловлять на слизькому, тож навмання завищує щонайменше вдвічі те, що може собі уявити:

  • З метр?
  • Десятки метрів! Так, так! Я кажу про прототаксити Девонського періоду. Уяви собі міцні стовбури висотою із сосну, ніби башти з округлими вершинами – колись вони бовваніли на древніх континентах десятки мільйонів років.

Том уявляє, і навіть зазирає у мережу, щоб подивитися на реконструкцію зовнішнього вигляду гігантів. Але він не надто здивований – мало що могло буди колись у Девоні, сотні мільйонів років тому. Але це підштовхує його до наступного запитання:

  • То може просто ці всі гриби жили собі тут у печерах з самого Девону? Еволюціонували потроху – світло ж їм не потрібне?

Іві слабко пирхає, Ширлі закочує очі:

  • В сорок першому, на хвилі паніки, багато хто про це думав. Навіть серйозні спеціалісти. Але для таких припущень так і не знайшлося доказів. Все вказує на те, що це – нащадки відомих нам організмів з поверхні, що мутували за останні триста років. Як би неймовірно це не виглядало. До речі, це не лише гриби й слизовики. Деякі гриби – як от з відділу гломеромікота – утворюють ендомікоризу – найпоширеніший тип співжиття рослин та грибів…
  • О ні! – Том у жаху закриває обличчя руками. – Ширлі, благаю, досить! Мій мозок зараз вибухне.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше